Історія, яку варто прочитати кожній людині, поки не стало надто пізно
Хвилинка гумору

Історія, яку варто прочитати кожній людині, поки не стало надто пізно

Вісімдесятирічна бабуся з синіми волоссям сиділа у нотаріуса і махала ногами.

— З якого питання ви до нас?

— Так-с, писати заповіт.

— Добре.

— Записуйте, — бабуся влаштувалася зручніше на стільці й почала диктувати.

— Після смерті прошу передати мій мозок на вивчення в НДІ. Якщо НДІ не захоче брати, нехай скажуть, що від Клавдії Петрівни. Всіх своїх котів, які будуть у мене на момент смерті роздати моїм друзям. Якщо таких не залишиться (друзів, а не котів) тоді коти переходять у власність мого сина. Всі книги, якщо вони будуть нікому не потрібні, віддати в бібліотеку. Але я настійно рекомендую хоча б перегорнути їх. Роки три тому я забула — в яку з них поклала гроші. Заповідаю своєму синові розвіяти мій прах на пагорбі в Новій Зеландії…

Нотаріус поперхнувся.

— Пробачте, де?

— У Новій Зеландії, Новій Зеландії…

— Але ж це так далеко! До чого такі складнощі?

— Складнощі — це робота п’ять через два і година обіду. Він нікуди не виїжджає через неї. Весь у справах. Сама такою була. Тепер шкодую. У нього ще все попереду. А в подорожах життя стає яскравішим. Людину змінює. Він вже не повернеться тим, ким був. Нехай подолає пів землі. Подивлюся я, як він назад у свій офіс сяде! Його вже туди не затягнеш. Ось тільки допомогти йому треба показати, що інше життя є. Чим я і займуся після смерті.

Так і я не хочу в землі гнити. Всяко краще в Зеландію злітати…

— Хм… — нотаріус підібгав губи.

— Далі, — продовжувала бабуся, — хочу, щоб мою улюблену кішку Маруську зі мною спалили, ну це, як в давнину було… Жартую! Жартую! Просто у Вас дивний вигляд, ось і вирішила Вас трохи…

— Налякати?

— Струсити, — старенька посміхнулася.

— Вийшло. Добре, а майно? Рухоме? Нерухоме?

— Ах, ну квартиру і мотоцикл синові. Правда у мене ще мотоцикла немає. Але я вже записалася на курси і скоро куплю, так що запишіть і його… А от самокат мій заповідаю Степану Никифоровичу, якщо живий ще буде. Він давно на нього задивляється. Коли ми з ним каталися, він зламав свій, влетів у дерево…

Після того, як старенька пішла, нотаріус оголосив перерву. Відвідувачка з синіми волоссям не виходила з голови. Він ще раз перечитав заповіт, потер очі, щоб переконатися, що все це було насправді, подивився на велику стопку паперів, а потім узяв телефон.

— Маш, привіт, хотів запитати, чи не хочеш ти куди-небудь з’їздити? Знаєш, я завжди мріяв побувати в Африці…

Наталія Обухова