Мудрість бабусі: «Ніколи не карайте своїх дітей за витівки»
Для дітей

Мудрість бабусі: «Ніколи не карайте своїх дітей за витівки»

Коли я була маленькою, мама завжди карала мене за будь-які помилки. Чи я розсипала борошно, розбила тарілку, забруднила плаття — отримувала за все.

При цьому я була з тих дітей, з якими це траплялося постійно без жодного злого умислу.

Якось маму відправили привітати з ювілеєм від імені цеху колишню колегу, яка давно вийшла на пенсію. Оскільки мене було ні з ким залишити, довелося йти з мамою. Бабусі було 75 років, напевно, і в неї в шафі стояв чудовий порцеляновий сервіз з маленькими братиками. Для гостей, як годиться. Господиня вирішила напоїти нас чаєм, і я, поки крутилася поруч, намагаючись допомагати, розбила одну з цих чашок.

Моя мама дала мені ляпаса і стала кричати. Я плачу, боячись нового ляпаса, губа смикається. Тут бабуся взяла мене за плече, відвела від мами, а їй сказала:

— Перестань кричати на дитину. Що тут страшного? А якщо б чашку ти розбила, мені теж треба було б на тебе накричати?

Мама зніяковіла і промовчала. Старенька продовжувала:

— Фарбований шматок скла не вартий ні сліз дитини, ні твоїх нервів. Подумаєш, був сервіз на шість осіб, а став на п’ять. Так до мене в житті більше трьох не прийдуть. А навіть якщо прийдуть, що, зі звичайних чашок не поп’ють?

Потім вона дістала нову чашку і як ні в чому не бувало налила чаю. А коли ми зібралися додому, бабуся загорнула в газету блюдце, що залишилося без пари, і простягнула мені.

Зараз я вже не пам’ятаю, як її звали, але цей урок запам’ятався і мені, і моїй мамі на все життя. Хоча, звичайно, вона мені в цьому не зізнавалася. Її вже немає в живих, а блюдце стоїть у мене в квартирі. І коли мої діти пустують, погляд падає на тонкі стеблинки братків і вже не хочеться ні кричати, ні брати в руки ремінь…

За матеріалами