«Корабель терпить аварію. Ця подружня пара зуміла дістатися до рятувальної шлюпки, але, на їх превеликий жаль, там було тільки одне місце. Чоловік сам забрався в човен, залишивши дружину гинути посеред океану. І перед тим як піти під воду, дружина прокричала йому останню у своєму житті фразу», – так вчителька літератури розпочала свій перший в цьому році урок.
Тут її розповідь перервалася.
«Як ви думаєте, – запитала вона клас. – Що це була за фраза?»
Більшість учнів тут же негайно висловилися:
«Я тебе ненавиджу!», «Як же я була сліпа!» і все в такому дусі.
Весь клас наввипередки змагався у висловлюваннях, але один хлопчик сидів весь цей час і мовчав.
– А ти як вважаєш, що вона сказала? – запитала вчителька, підійшовши до нього.
– Я думаю, що вона сказала: «Подбай про нашу дитину!»
– Ти знаєш цю історію? – здивувалася вчителька.
– Ні, просто те ж саме сказала моя мама перед смертю моєму батьку, – відповів учень.
Вчителька відвернулася, сподіваючись, що ніхто не помітив, як на її очі набігли сльози.
– Вірно, – відповіла вона.
Отже, судно пішло на дно. Чоловік добрався додому і самотужки виховав дочку. Через багато років, коли батька вже не стало, розбираючи його речі, дівчина знайшла його щоденник, в якому прочитала наступне:
«У неї вже був страшний діагноз, коли ми поїхали в подорож. Жити залишалося недовго. Боже, як би я хотів потонути замість неї, але заради блага дочки я не зміг. Я міг тільки залишити її посеред океану».
Клас мовчав.
По дитячих очах було видно, що їх глибоко вразила ця історія і що сьогодні вони зрозуміли, що перше враження може бути оманливим.
Ось чому ніколи не варто судити про людей і їхні вчинки поверхнево, адже ми багато чого можемо про них не знати.
