Діти виживуть, якщо батьки не завадять…
Для дітей

Діти виживуть, якщо батьки не завадять…

Зараз модно захищати дітей від нападків батьків, мовляв, чому нічого не хочуть, крім як сидіти в своїх гаджетах? Але я б не захищав дітей. Якраз у них все добре. Я хочу захистити стривожених батьків – від їх же власних тривог і страхів.

1. Мудрість ненавчання

Я їх розумію. Діти не роблять те, що потрібно. Це загрожує їм, якщо не вимиранням, то вічними муками. Пам’ятаю, мій дід Микола Тимофійович журився, що я, не вміючи добре робити сільські роботи, але вічно сидячи над книгами, не виживу в цьому світі. «Бідний ти будеш, ох, бідний», – говорив він і шкодував мене. Дуже шкодував.

У чомусь Микола Тимофійович був правий – в його світі я б, напевно, мучився. Але світ змінився. Так само і сучасні батьки не на жарт лякаються, коли бачать, що їхні діти не розвиваються як треба. Але діти чинять мудро.

Я б теж лякався, якби забував, що світ змінюється. А значить, змінюються вміння і навички, щоб в ньому виживати. Колись я вмів додавати і віднімати на рахунках, але тепер убийте мене – не пригадаю. І не треба: зараз їх можна побачити хіба що в музеях. Але ж так за пару десятків років непотрібними стали безліч дуже важливих для життя знань і умінь: від основних тез XXII з’їзду КПРС до прояву фотоплівки. Я вже не кажу про те, що швидко, дуже швидко змінюються професії.

Вже не потрібні годинникарі, друкарки, креслярі – на наших очах зникли десятки, якщо не сотні спеціальностей. Але з’явилися нові – які ніхто й уявити не міг. На знанні того, де і яку розмістити картинку, можна заробити куди більше і в куди прикольніших умовах, ніж на вмінні користуватися логарифмічною лінійкою. Так що навіщо поспішати освоювати те, що може ніколи не знадобитися? Не має сенсу інвестувати в інструменти, необхідні зараз – завтра вони будуть марні.

Способи батьків і дідусів

Але і це все неважливо в порівнянні з психологічної стратегією виживання.

У різних поколінь вони свої. Наші дідусі і бабусі виживали за рахунок боргу: релігійним відповідностям, роду і сім’ї, партії, державі. І вони служили, тяжко, самовіддано – можу судити хоча б по своєму дідові. Щоб вижити, потрібно було постійно мати справу з виною. Якщо не так поступиш – будеш винен: засудить якщо не священик, родич або парторг, то вже точно свої уявлення про борг. З точки зору патопсихології це було маніакально-депресивне пристосування.

Коли Радянський Союз розвалювався, мало хто думав про борг – скоріше про те, де дістати модний і дефіцитний товар: кришталеві сервізи, югославські меблі, японські відеомагнітофони, американські джинси і т.д. Настала пора, коли потрібно було відповідати. Тому ми і наші батьки вживали за рахунок успіху: досягати, бути кращим, виділятися. І ми досягали – кожен по-своєму. Хто поспішав купити малиновий піджак і мобілу, хто – намагався будувати кар’єру, хто – віддавав дітей в кращі школи та секції. Щоб вижити, потрібно було постійно мати справу з соромом. Якщо не будеш відповідати – будеш присоромлений, як мінімум, самим собою. З точки зору патопсихології, це нарцистичне пристосування.

Прекрасний спосіб

Тепер не потрібно ні служити, ні досягати. Наше суспільство досягло небаченої свободи можливостей – вибирай будь-які. Але з’явилася нова проблема: цих можливостей надто багато. Більш того, вони оточують з усіх боків і просто тиснуть як можуть.

По-перше, це інформація, яку навряд чи можна переварити, і потрібні хороші навички з усього потоку відбирати те, що не завадить, а стане в нагоді. Світ постійно відкривається у вражаючій різноманітності – що вчора було загадкою, нині стає буденністю. Сотні телеканалів, тисячі ЗМІ, і всюди щось відбувається. А всі ці швидкоплинні моди, тренди, хайпи – спробуй за всім устеж.

По-друге, в нинішньому світі постмодерну це ще і мінливість сенсів – незрозуміло, що добре і погано, нормально і викривлено, тому як у звичній системі оцінок визначити вже чітко що-небудь стало неможливо. Ще недавно були одні норми, тепер вони інші, завтра і ті зміняться. Все стало відносним. Якщо раніше все було чітко зрозуміло і структуровано, то зараз світ став текучим. Це рідкий світ. Недосвідченому розуму в ньому немає звичних опор, а тому доводиться переживати суцільну розгубленість. А звідси – постійну тривогу.

Додайте до цього ще й вимоги батьків або іншого суспільства щось досягати і чогось відповідати – зі спецшколами, курсами, секціями, олімпіадами, репетиторами – як тут виживати? Тому сучасне покоління виживає за допомогою занурення у внутрішній світ. Або в такий, який йому найбільш комфортно: в соцмережі, ігри, серіали. Бо якщо не відключитися від постійного потужного інформаційного тиску, то можна збожеволіти. З точки зору патопсихології, це шизоїдне пристосування. Думаєте, чому героєм нашого часу став Шелдон Купер? Не знаєте, хто це – загугліть. Як, ви не знаєте, що означає «загугліть»???

Внутрішня робота

Замикання в собі, аутичність з’являються не на порожньому місці. Адже найменший контакт з таким швидко мінливим світом призводить до жахливого стомлення. Потрібно засвоїти отриману інформацію, відокремити корисне від марного, надати йому якийсь сенс. Треба переварити враження, винести уроки і зробити їх частиною своєї особистості. На це все йде колосальна енергія, все це вимагає космічних ресурсів. Тому і доводиться споживати зовнішній світ в мікродозах і довго їх пережовувати. Те, що зовні може здатися лінню і небажанням чимось займатися, насправді є величезною внутрішньою роботою.

Тим більше, що у шизоїдів – прекрасний внутрішній світ. Якщо кому пощастить туди зазирнути, то будете вражені його витонченою логікою і химерною красою. Захоплюватися його деталями можна вічно, і тим самим не переживати про погрози світу зовнішнього. Це на поверхні моря штормові хвилі не дають розслабитися, а в глибині безтурботно живуть мільйони видів дивовижних підводних істот.

Цілком можливо, що саме здатність створювати свій світ і в нього періодично пірнати і дозволить людям вижити в епоху постмодерну і перейти на наступний етап історії. Адже технології зміняться, і до них буде набагато простіше пристосуватися – було б кому. Зміни прискорюються в такий прогресії, що ми просто не встигнемо до них пристосуватися. Завтрашній світ буде настільки відрізнятися від сьогоднішнього, що з нинішніми особливостями людської психіки там можна звихнутися.

І хто нам допоможе вижити в цьому світі – це вони, талановиті нероби. «Ледачі», але здатні.

Як бути з «ледарями» зараз?

По-перше, не мучте їх своєю увагою. Дайте їм більше безпеки – в першу чергу від вас же. Шизоїди подібні равлику, якого треба залишити в спокої, і тільки тоді він висуне назовні «ріжки». І вже коли висуне, з ним потрібно бути дуже дбайливим. Тільки в такому випадку у вас може з’явитися шанс встановити довірчий контакт.

По-друге, вірте в це покоління. Воно вже зараз знає і вміє реально корисного набагато більше за нас.

Це не заперечує того, що при всій любові до дітей, все ж варто їх ставити перед відповідальністю за своє подальше життя. І ваша опіка може закінчитися – потрібно буде жити самому і самому розгрібатися до вимог цього суворого зовнішнього світу. Але, думаю, це буде можливим тільки при дотриманні двох попередніх пунктів.

Віталій Жданов