Вчимо дітей відповідальності: як можна і як не можна карати свою дитину
Для дітей

Вчимо дітей відповідальності: як можна і як не можна карати свою дитину

Покарання дитини за проступки – один з методів виховання, до якого вдаються навіть найбільш терплячі батьки. Психологи стверджують, що воно повинно стати уроком, що дозволяє маляті усвідомити помилку, навчитися нести відповідальність. Існують певні правила, як не потрібно карати дітей, щоб не зіткнутися з погіршенням ситуації.

Багато батьків роблять серйозну помилку, караючи дитини за найменші порушення поведінки, погані оцінки. Таким способом вони намагаються змусити малюка усвідомити, що подібна поведінка неприпустима, не схвалюється навколишнім суспільством. Поступово він звикає до негативної реакції дорослих, продовжуючи здійснювати проступки після чергової догани.

Маленькі діти не розуміють, що таке добре, чому не можна брати чужі речі, робити певні вчинки. Завдання батьків – навчити дітей нести відповідальність за вчинені дії, думати про наслідки.

Психологи радять викорінювати термін «покарання», щоб уникнути негативних наслідків:

  • появи у дитини тривожності й дратівливості;
  • формування шкідливої ​​звички брехати, щоб уникнути сварки з батьками;
  • появи прихованих образ, які вихлюпуються в агресію, бійки в школі.

Навчіться відрізняти поняття «покарання» і «відповідальність». У першому випадку дитина ламає іграшку, псує особисті речі, за що отримує порцію гніву і вечір в кутку без улюблених мультфільмів. У другому випадку виробляється причинно-наслідковий зв’язок між поганим вчинком і наслідками.

Якщо дитина розбила вазу або тарілку, ввічливо і без крику попросіть прибрати осколки. Спокійним тоном розкажіть, що вона зіпсувала дорогу річ і тепер потрібні гроші для виправлення ситуації. На час їй доведеться залишитися без цукерок або відкласти покупку бажаної іграшки, щоб купити нову вазу. Важливо донести, що обмеження пов’язані з проступком безпосередньо.

Як зрозуміти, що вимоги до дитини справедливі

Нерідко вимоги до поведінки або вчинків дитини сильно завищені. Багато батьків на підсвідомому рівні прагнуть зробити її ідеальною, вихованою і не беруть до уваги особливості характеру або оточення.

Приховані причини частих покарань:

1. Подібний спосіб «спілкування» постійно практикувався в сім’ї батьків, став основою для виховання власних дітей.

2. Дитині не вистачає уваги і любові дорослих, тому погані вчинки – спосіб привернути увагу матері.

3. Дорослі отримують емоційну розрядку, зриваються на дітях через власні проблем на роботі, в сім’ї.

Можливо, для початку потрібно зупинитися, розібратися в особистих переживаннях. Хорошу допомогу надає відвідування дитячого психолога, групові заняття з іншими батьками «важких дітей».

Як навчити дітей відповідальності

Для виправлення ситуації необхідно відновити довірчі стосунки з дитиною. Важливо щодня нагадувати, що її будуть любити в будь-якій ситуації.

Не потрібно:

  • мовчати та ігнорувати малюка;
  • заподіювати біль, проявляти агресію;
  • говорити образливі слова і образи;
  • періодично нагадувати про старі проступки;
  • надмірно карати за маленькі порушення.

Учіть дитину відповідальності. Для цього дорослі пропонують дотримання сімейного статуту. Прості правила повинні дотримуватися батьки і діти без виключень. Важливо без крику пояснювати, чому заборонено дивитися телевізор більше 2 годин на день, грати за комп’ютером замість уроків.

Психологи рекомендують частіше спілкуватися з дітьми, попереджати, до чого можуть призвести негативні вчинки: «Не можна брати планшет сестри без дозволу, тому що він є особистою річчю, як і твої іграшки. Якщо хочеш, пограти, запитайся».

Дитина повинна помилятися, щоб навчитися робити правильний вибір. Можна запропонувати відкладати кишенькові гроші на покупку нової гри. При цьому попередьте малюка, що він має право купити шоколадку, але в такому випадку доведеться заново наповнювати скарбничку.

Основна помилка батьків – карати дитину, не розібравшись в ситуації. Це завдає сильні образи, які залишаються в пам’яті, стають причиною комплексів і розладів психіки, вимагають лікування в зрілому віці.

За матеріалами