«Не зупиняйте дитину – нехай йде куди хоче». 10 «НЕ» для всіх батьків!
Для дітей

«Не зупиняйте дитину – нехай йде куди хоче». 10 «НЕ» для всіх батьків!

Як не стати ментором по відношенню до власної дитини? Як навчити дітей самостійності і донести до них свої почуття? Ми провели зустріч читачів з відомим психологом Юлією Гіппенрейтер і записали десять порад, що не потрібно робити, спілкуючись з дитиною.

1. Не бійтеся змінювати життєві траєкторії.

Багато хто запитує, що гірше – дитина, покинута працюючою мамою, або дитина, яка тільки і бачить замучену домашніми турботами маму. Є думка, що потрібно вибирати – або самореалізація, або діти.

Насправді, якщо ви сидите з дітьми і вам нудно і погано – міняйте ситуацію. Якщо ви вийшли на роботу на повний день, а вам незатишно і мучить совість, що кинули дитину, – знову міняйте ситуацію. Це не означає, що потрібно відмовитися від роботи. Просто тут є поле для роздумів і творчості – подумайте, яка вам потрібна робота і який ступінь зайнятості. Потрібно відгукуватися на свої внутрішні незадоволеності. Емоції – наш головний путівник.

Людина стає більш щасливою, коли різні частини її душі і розуму домовляються між собою.

Не потрібно пригнічувати ніяку частину себе, ні по відношенню до дітей, ні чоловіка, ні роботи. Будьте більш чутливі до себе, позбудьтеся від схематичних міркувань: або каструлі, або успіх в суспільстві. Такі спрощення – не про справжнім життям з почуттями і з волею до змін. Не бійтеся ризикувати і змінювати свої життєві траєкторії.

2. Не чекайте дива.

Якось одна мама запитала: «Якщо тато повертається додому за п’ятнадцять хвилин до того, як хлопчик лягає спати, як зробити, щоб вони увійшли в контакт?» Увійти в контакт вони можуть. Але стати повноцінним татом цій дитині за п’ятнадцять хвилин в день у нього не вийде. У пам’яті дитини залишаться мама, бабусі, тітки, няні і їх установки, характери, образ мислення і ставлення до світу – але не татові.

Тому що дуже багато передається дитині не через пряму мову, а через спостереження за близькими і їх стосунками. І ці стосунки діти потім відтворюють у своєму житті. Тому, на жаль, такий хлопчик не зможе потім повноцінно виховувати свого сина, він просто не знатиме як – адже його самого тато не виховував. Тут чудес не буває.

3. Не змушуйте себе гратися з дитиною.

До шкільного віку головний спосіб існування дитини – гра. Але важливо не скільки годин і хвилин ви з нею проводите, а якість ваших ігор. Не змушуйте себе грати з дитиною через силу. Вона відчуває і чує, що вам нудно. Шукайте те, що вам самим цікаво робити разом з дитиною.

Крім спільних ігор, дитина повинна вміти самостійно займати себе і гратися. «Сама роблю», «сама придумую» переходить в подальшому в «сама мислю». Ви ж не зможете за свою дитину будувати хід її думок. Тому важливо, щоб було не тільки «ми разом», а й «я сама». Потрібно відпускати, щоб вона перестала завжди покладатися на маму: а що мені тепер робити? А чим зайнятися? Важливо делікатно прибирати себе з гри, щоб дитина гралася сама.

Більш того, батькам взагалі не варто з приводу дій дитини говорити «ми». «Ми пішли в дитячий садок», «ми перейшли до другого класу», «ми готуємося до вступу в школу», а потім і «ми поступили до вузу». Важливо, щоб діти розрізняли, де «ми з мамою», а де «я».

4. Не «виховуйте» дитину.

Дитину часто виховують виходячи з того, що вважають головним мама і тато, з їх уявлень про те, як повинна себе вести дитина і як повинно бути організованим її життя. Безперечно, дитині потрібно забезпечувати безпеку і багато в чому обмежувати, хоча б для того, щоб вона не впала з віконця з шостого поверху і вміла переходити дорогу. Важливо, щоб вона вчасно їла, спала і був привчена до горщика.

Але для душевного контакту з дитиною цього зовсім недостатньо. Розуміти дитину – значить розуміти, чого вона хоче, що їй важко, що їй зовсім неможливо, про що вона мріє і що для неї є головним. Часто діти виявляють свої бажання в різких формах: «спати не хочу», «хочу морозиво», «хочу, щоб ти не йшла на роботу». Всі ці прямі «хочу» і «не хочу» насправді відтворення з різним знаком батьківських «треба», які ми і називаємо вихованням. Нам треба, щоб вона спала і вчасно їла, нам треба на роботу.

А що треба їй? Скажу, може бути, різко і парадоксально: якщо ви хочете встановити душевний контакт з дитиною – перестаньте її виховувати.

5. Не будьте завжди правими.

Найчастіше виховання в нашій батьківській практиці – це привчання. Ми говоримо: роби так. Якщо дитина так не робить, ми виправляємо її. Тобто управляємо нею. У кращому випадку працює ваша наполегливість: «Читай, читай, читай – це потрібно». У гіршому – залякування: «Будеш весь час за комп’ютером – у тебе з’явиться залежність, як у алкоголіків… Не будеш добре вчитися – виженуть зі школи і будеш підмітати вулиці». Наше виховання надає дитині потрібну нам форму, а критика, залякування і покарання цю форму заморожують: «Так не можна!», «Так треба!».

Якщо дитина помилилася, ми насамперед поспішаємо поправити: «Ну ти ж знаєш, як потрібно складати, ми ж вчили…». А ви візьміть і помиліться спеціально, напишіть першокласнику: 2 + 5 = 6. Як буде щаслива ваша дитина, що батьки теж помиляються! Діти звикли, що ними керують, їх тиснуть. А самі вони – ніщо. Не повчайте дитину – пограйте з нею. Адже насправді в дитині чудесним чином вже від народження закладено дуже багато здорової енергії. Вона здебільшого розвивається сама. Уже в рік дитина – особистість. І потрібно поважати її інтереси і давати можливість самовизначення.

6. Не зупиняйте – нехай йде куди хоче.

Ми нервово натягуємо на дитину колготки, тому що запізнюємося в дитячий садок. А вона сидить, розвалившись, і думає про щось своє. Тому що вона вже знає: її одягнуть, поведуть, здадуть – коли і куди батькам треба. Її будуть формувати. А сама вона чого хоче? Які у неї інтереси? Запитайте дитину, поки маленька, – вона все вам розповість. Інакше потім буде пізно – в підлітковому віці вона вже буде приховувати від вас свої інтереси – вона звикла, що є об’єктом виховання, а не суб’єктом побудови свого власного життя.

Мотивацію дитини, її інтереси потрібно берегти як зіницю ока і розвивати. Можливість і вміння знаходити себе – це секрет щасливої людини. Дитина весь час щось хоче, і якщо підкидати їжу для її інтересів, то вона піде по шляху щасливому. Дайте дитині знайти себе і не панікуйте: «Ой-ой! Куди ж він пішов себе шукати?!» Нехай йде. Дворічна дитина ще не вміє вимовляти «с», але вже говорить: я Шам!

7. Не лякайте жорстоким світом.

Нерідко я чую таке питання: «Ось ви, Юлія Борисівна, проповідуєте гуманізм і повагу до дитини. А наше суспільство проповідує насильство, жорстокість і хитрість. І якщо вдома дитина буде тільки біла і пухнаста, то як вона підготується хоча б до школи, де працює придушення і наказова система?» На подібні питання у мене є відповідь. Чим в більш збереженому вигляді дитина виходить з дому в світ, тим більше вона підготовлена і укріплена. Чим більше її розуміли і поважали, чим більше вона змогла реалізувати свої інтереси, чим краще розвивалося її самовизначення, тим більше будуть розвинені її здатності до резистенції, тобто вища опірність в жорстоких умовах. І навпаки: якщо ви жорстко виховуєте дитину, вона ослаблена при виході в світ.

8. І не забувайте говорити про почуття.

Як показують дослідження, розвиток так званого емоційного інтелекту має велике значення для того, наскільки успішно в майбутньому дитина зможе справлятися зі складними ситуаціями.

Щоб розвивати у дітей емоційний інтелект, потрібно використовувати в спілкуванні словник емоцій. Частіше вживайте слова, які описують ваш стан і стан дитини, називайте своїми іменами різні переживання, афекти і почуття. Емоції дитини потрібно слухати і озвучувати їх для неї: «ти хочеш», «ти незадоволена», «ти злишся», «ти плачеш», «ти дуже-дуже хочеш морозиво, а я тобі заборонила, і ти засмутилась через це».

Розповідайте дитині про неї, про її стани, динаміку її переживань. Переводьте дитячі істерики і маніпуляції в розмову про її почуття. Але робіть це не з роздратуванням, а з розумінням. І не треба питати: «Чому ти не слухаєш? Ми ж домовились…”. Дитина, швидше за все, не знає відповіді на ці питання. А ви тільки замикаєте емоційний контакт, переводячи розмову з нею на логічний рівень.

І не забувайте доносити свої почуття до дитини: «Ти зараз відмовляєшся одягатися, і мене це дуже засмучує», «Мені дуже шкода, що я не можу тобі дозволити з’їсти десяте морозиво» (тут ще й іскорка гумору).

9. Не вмовляйте.

«Ти же сам обіцяв, що це останній мультик!» Це «же» називається умовлянням, і воно дуже шкідливе.

Краще не забороняти що-небудь беззастережно, а вводити правило. Правила не обговорюють і по їх приводу не торгуються.

Дитина говорить: «Я не хочу лягати спати». Підіть назустріч її настрою: «Тобі не хочеться спати? І ти дуже засмучена, що у нас таке правило? Краще б таких правил не було! Так, деякі правила бувають дуже неприємними… Але я нічого не можу з цим вдіяти, адже це правило». Така розмова полегшить всім життя.

«Ти ж знаєш, що машинки можна тільки на день народження» – це знову умовляння. Якщо дитині щось потрібно, не вступайте в переговори, не заперечуйте її слова, але ставте їй обмеження. А головне, не читайте нотації, просто зрозумійте його: «Тобі дуже потрібна машинка. Ти дуже її хочеш. Зараз у мене немає можливості. Але я запам’ятаю, що тобі така потрібна».

Але не забувайте, що, крім правил, у дітей повинні бути права. Якщо дитина не отримує того, що їй дійсно потрібно, вона буде ваші правила порушувати, буде сперечатися, брехати і ховатися. Вона стане поважати ваші правила, якщо ви будете поважати її мотиви і права.

10. Не замінюйте реальний світ гаджетами.

Особливість нових технологій полягає в тому, що вони дають миттєвий зворотний зв’язок. Тобто дитина, вирощена на гаджетах, не звикла до того, що реакція на її дії може бути запізнілою, відкладеною. Ще одна особливість: ця взаємодія фізично обмежена. З гаджетами невеликі маніпуляції руками приносять величезний потік інформації. В результаті вони не дають можливості вивчати фізичні закони взаємодії предметів. І третя характерна риса нових технологій: емоційні стосунки в комп’ютерних іграх і соціальних мережах куці, обмежені заданими формами.

Батькам варто розуміти багатства реального світу і його параметри. Усвідомлювати, які з цих параметрів в технологіях урізані. Коли ви обмежуєте взаємодію дітей з гаджетами, заповнюйте час, який звільнився, активностями, в яких дитина отримає те, що технології їй не дають.

Рухливі заняття, реальні дії з предметами, емоційне спілкування з мамою і татом – на це варто звертати особливу увагу. У соціальних мережах немає ні запахів, ні дотиків, ні інтонацій.

Якщо ділитися емоціями з дитиною, прищемлюапти їй смак до реального світу, то до моменту, коли вона піде в школу, ліміти гаджетів будуть їй добре відомими. І вона сама не захоче сидіти в телефоні більше півгодини.

Сподобалась стаття? Поділіться цією інформацією зі своїми знайомими!