Кажуть, ніби йдучи, багато хто шкодує про те, що мало подорожували, багато працювали, і недостатньо любили…
Не знаю може й так…
Але я працювала з серйозними проблемами тих, чиї подорожі охоплювали весь світ, а у деяких були просто буденним життям…
З неврозами тих, хто взагалі не працював, або працював так, що багато часу це точно не забирало…
З депресіями і зривами тих, хто не був обділений взаємною любов’ю…
І багато… дуже багато розмовляла з людьми, які йдуть…
І часто бувало так, що люди взагалі ні про що не шкодували…
Знаходили мудрість прийняти свою долю в тому варіанті, в якому вона відбулася…
А якщо хто і шкодував, то лише про те, що просте життя звичайної людини відкрилося їм, як щастя, тільки на останньому порозі… а протягом довгих років вони всіляко від нього відхрещувалися, думаючи, що звичайними бути соромно…
І починали довгі ігри в незвичайних…
У «просвітлених» людей, допущених до «сакральних таємниць буття», очищених святими водами… У таких, хто здіймається над своєю тлінною сутністю, і таких, хто освоїв небанальні практики посвячення в сенсеїв і пізнавших нірвану…. У таких, хто дотягнувшись до зірок, розвинули в собі надздібності, стрибнули вище голови і створили себе з нуля, втамовуючи витончений голод їжею гірських ельфів, виструшавши себе до приголомшливої ідеальності… У таких, про яких і не подумаєш, що, вибачте, в туалет ходять… хіба ж тільки нектарами якими…
Вони грали в ці ігри, не стаючи просвітленішими і щасливішіми…
І зовсім не розуміючи, що по-справжньому круто – це утриматися від ігор…
Круто – бути звичайним, і за своїм особистим переконанням, а не релігійним вченням, не зраджувати, не блудити, не вбивати, не сумувати, не створювати собі кумирів…
Круто – бути дбайливим до людей…
Круто прокидатися і засинати в чистій постелі після важкого дня…
Круто – не кидати в біді…
Круто – оцінювати не за зовнішнім лиском, а по шляхетності душі…
Круто – підняти дітей не тільки на рівні “ситі й одягнені”, а ще “почуті і прийняті в своїй даності”…
Круто – закурити після великої втоми, присівши на зручну сходинку…
Круто – стояти, обнявшись, до ранку на прохолодній набережній…
Круто – зустрітися після розлуки, і зрозуміти, що нічого не скінчилося…
Круто – жити один з одним без ножів в спинах, і без підлості…
Круто – робити щось, від чого пробирає мурашками радості до самих пальців…
Круто – танцювати босоніж на кухні опівночі…
Круто – знати, що немає тих, для кого ти джерело гіркого болю…
Круто – бути у себе таким, яким ти трапився після мільйона кілометрів печалі, без претензій до мішків під очима, зламів зморшок, блискавок драних шрамів…
Круто – піднятися після поразки і відправитися жити далі, не завантажуючи мішків прийдешньої помсти, і не змагаючись з переможцями…
Багато чого круто, люди, якщо не претендувати на місце Магістра Просвітлення…
І по-справжньому шкода, якщо дізнатися про це за три кроки до вічності…
Зробити перший… і зупинитися в захопленні – я можу йти, чорт візьми!!!…
Зробити другий, і згадати смак тих губ, яких не треба було добиватися в невротичній гонитві – вони самі тягнулися до тебе в добровільності справжньої любові…
Зробити третій… і сказати собі… ні, нічого вже не сказати…
Це так важливо – встигнути побути просто людьми… і вчасно відмовитися від невидимої корони…
Щоб жити…
© Ліля Град
