Як ми зраджуємо своїх дітей?
Для дітей

Як ми зраджуємо своїх дітей?

Знаєте, що найважливіше можуть дати батьки дитині, крім самого життя? Ні, не досвід. Адже ми не можемо пережити всі ті ситуації, з якими доведеться зіткнутися нашій дитині. Та й світ невпинно змінюється…

Найголовніше, що батьки можуть дати малюкові – це підтримка. Ми повинні вселити в дитину думкy про те, що вона важлива і цінна сама по собі, що вона потрібна нам такою, яка є, і що ми завжди на її боці. При цьому ми повинні хвалити дитину не за конкретні досягнення ( “О, яка велика медаль! Молодець!”), а підкреслювати її старання і прагнення ( “Я радий, що ти не побоявся виступити!”). Так ми формуємо впевнену в собі і сміливу особистість.

Але часто діти не отримують від нас тієї підтримки, на яку розраховують. І це вони можуть справедливо розцінити як зраду, в той час як мама чи тато впевнені, що діють “на благо”.

Наведемо приклади:

1. Мама обіцяла забрати дитину з садка до обіду, але закрутилася і прийшла тільки ввечері. Начебто дрібниця, адже малюк під наглядом і зайнятий. Але йому прикро. І навіть якщо йому всього лише 3 роки, він може запам’ятати на все життя, як він плакав і чекав маму.

2. Батьки розкритикували дитячий малюнок назвавши його “безглуздим”, відразу розповіли, “як треба було”. Дитина образилася і перехотіла зовсім знову пробувати себе у творчості (згадайте приклад з “Маленького принца”).

3. Ніхто з батьків не зміг прийти до дитини на важливий виступ, тому що “були зайняті на роботі”. Неправильні фінансові зобов’язання важливіші за відповідальність перед своєю дитиною.

4. Мама вислухала скарги вчителя/вихователя і відразу ж накинулася на дитину з докорами. Але ж вона так сподівався, що мама захистить її від нападок і дозволить спочатку наодинці розповісти свою версію подій, перш ніж змушувати вибачатися.

5. Незнайомий дорослий відчитав дитину за “погану” поведінку в дворі (бачте, він занадто голосно сміється!), а мама підтакує: “А ну припини кричати! Вибачте, ми більше так не будемо”.

Іноді батькам здається, що роблячи так, вони “виводять” дитину з поганої ситуації, показують правильну модель поведінки або діють на благо ( “якщо я не здам цю роботу, то не зможу оплатити йому додаткові заняття”, “якщо я його зараз не насварити, будуть думати, що мені все одно”).

Але якщо при цьому ми не встаємо на сторону дитину в конфліктній ситуації перш, ніж розібратися в ній, якщо ставимо “благі” цілі вперед її потаємним бажанням і справжнім потребам, ми зраджуємо своє чадо.

Часом батьки і не згадають про те, що колись не дотримали обіцянку або насварили малюка, щоб догодити думці сторонніх. А дитина може запам’ятати це на все життя і, згодом це позначиться на її стосунках як з батьками, так і з своїми дітьми.

Тому батьки, просимо вас, думайте що і яким тоном говорите своїй дитині!