Пекуча отрута знецінення: чому деяким людям боляче, від того, що у вас все добре
Психологія

Пекуча отрута знецінення: чому деяким людям боляче, від того, що у вас все добре

Вона мріяла про цей момент кілька років. Намагалася не витрачати грошей на дріб’язкові радості, два роки поспіль не їздила до моря, готувала сніданки і вечері, замість того, щоб перекусити в кафе. Але все це дурниця, тому що сьогодні вона дістала пухкий конверт з новенькими хрусткими купюрами і обміняла його на пухнасте і майже невагоме диво. Шубка лащилася до шкіри шовковою підкладкою і терлася об щоку м’якими і теплими шерстинками коміра. Невже, невже – ця молода жінка, яка дивиться на неї з дзеркала палаючим поглядом – вона сама?

Цілий день у неї знаходилися справи у шафі, на якій, прямо поверх дверцят, висіла її радісна мрія, кольору кави з молоком. Вона посміхалася, гладила шовковисте хутро і мріяла, щоб скоріше прийшла зима. А ввечері зайшли дівчата, щоб за чаєм з цукерками оцінити обновку. Вони весело щебетали, до тих пір, поки господиня, немов королева, не впливла в кімнату в своїй світлій шубі.

Усмішки стерлися, голоси замовкли. Її вітали з покупкою, говорили, що шуба красива – правда, колір не зовсім їй до лиця. Потім довго сперечалися, які шуби краще – грецькі, турецькі чи італійські, і одноголосно прийшли до висновку, що соболь і шиншила – це краще, ніж норка. Поохали, що хутро дуже швидко витирається, що вже через місяць шуба втрачає блиск. Згадали, що світові зірки давно носять тільки штучне хутро, а ми всі, немов з кам’яного віку…

Пізно ввечері вона змивала шоколад з чайних блюдець і, раз у раз, витирала сльози, які струмками стікали по щоках. А ще роздумувала – чи не повернути шубу в магазин…

Вам знайоме? Особисто мені – так, дуже і дуже. Пам’ятаю, як пару років назад я мріяла про білу шубку. Так, не варто, тому що… Але ж вона така ніжна, така прям мила-мила. І ось, з нагоди, моя мрія збулася, і я одягла шубку на ювілей подруги. Поки іменинниця приймала гостей і подарунки, я стояла під перехресним вогнем її приятельок, які розповідали мені, як швидко ця шуба пожовтіє, потьмяніє та витреться. Яка вона мазка і не практична. Я до сих пір пам’ятаю, як в мені боролося бажання піти з ресторану.

Знецінення…

Що ж, давайте розбиратися – що це за почуття і чому так відбувається.

Тому що впевнена – людей, які б не випробували на своїй душі його пекучу отруту, навряд чи можна зустріти. Інша справа, як до цього ставитися.

Насправді все просто. Знецінення – це захисний механізм психіки, при якому ми знижуємо значимість чого-небудь. Це засіб, який допомагає людині зберегти себе і уникнути болю від зіткнення з нестерпними почуттями.

Наприклад, люди одного кола – всі приблизно однакові, у всіх все рівно. Завжди можна на життя поскаржитися, на країну, на уряд і далі за списком. І раптом хтось із найближчого оточення виривається вперед. Починає щось робити і головне (о, жах!) у нього починає виходити. І як це можна визнати, прийняти і пережити?!!

Виходить, що, мало того, що в іншого все добре, виходить, що ми тут всі інші – хто: невдахи, ледарі, демагоги? Так бути такого не може !!!

У тебе дитина перемогла на конкурсі юних моделей? Ох, і чого тільки не домагаються за батьківські гроші! Фотографії, зняті тобою, надрукували в журналі? Так хто зараз читає ці журнали! Тебе, таку товстушку, чоловік любить? Так ще б, у тебе ж квартира яка велика! Ти збираєшся видати книгу? Звичайно, зараз друкують будь-який «відстій» – заплати тільки. Чоловік купив машину – вірно, до годівниці присмоктався. Жінка купила… Ну, тут я промовчу, що перше спаде на думку… Думаю, цей текст можна продовжувати до ранку.

Іншими словами, людям боляче, від того, що у вас щось або десь добре. І для того, щоб згладити, погасити, притупити цей біль, вони знецінюють в своїх очах (а ще б добре і в ваших власних) ваші заслуги.

Іноді, правда, бувають варіанти. Скажімо, людині просто потрібно повипендрюватися, помудрувати, посамостверджуватися за ваш рахунок. І тут ваша дисертація, сценарій, звіт, картина, лекція – просто перше, що попалося йому на очі. Я дуже добре пам’ятаю, як я викладала в мережах свої перші оповідання або статті. Як я хвилювалася, якою важливою була для мене будь-яка підтримка.

І ось, під одним з оповідань перший коментар: «Вступив». Одне слово. Нікому нічого не зрозуміло, крім мене. У тексті я написала «поступив в університет». Просто «вступив» для мене звучить якось офіціозно, чи що. Але не суть. Я дивилася на це єдине слово і думала. Ось я писала цю розповідь кілька днів, перед цим ще тиждень горіла нею, потім вичитувала, облизувала, підчищала фрази.

Виклала в інет – просто так, заради вечірньої розваги інших. І невже ця розповідь не гідна нічого: ні лайка, ні доброго слова, ні, нехай навіть, критики. І єдине, на що в ній можна звернути увагу – це на стилістичну помилку в тексті. Та й то, так, проходячи повз, немов кістку собаці кинули… Думаю, багатьом близька ситуація. Просто в подібних випадках треба зрозуміти – це не ви щось погано зробили. Створене вами просто стало субстратом, на якому розмножується чиясь хвороблива зарозумілість або комплекс неповноцінності.

Буває, і по-іншому.

Пам’ятаю одного разу я «добровільно-примусово» була членом комісії на виборах. Нам платили копійки, яких вистачало, хіба що, щоб пообідати в їдальні. А до мене в гості якраз приїхала мама. Ну і, як водиться, щоб дитина, не дай Боже, не впала в голодну непритомність і не схудла за день, мама вирішила принести мені обід (сиділи ми там до ранку).

Мені було дивно це і дуже приємно, оскільки я вже кілька років жила без батьківського піклування. Але мова не про це, а про те, що я покликала з собою їсти одну вчительку. Я знала, що вона одна, без чоловіка, ростить двох дітей, їй важко. Так нехай краще купить собі на ці гроші якусь кофточку, або дітям щось.

– Мама у мене дуже смачно готує, – кажу їй. – Вінегрет, наприклад, робить зі смаженою цибулею. І квасолю таку велику кладе, «Яська» називається. Спробуй.

– Вінегрет треба робити з горошком, а замість капусти класти огірки – тільки так і смачно. А смажена цибулю все псує, сира краще, – каже вона, наколюючи виделкою великі квасолини.

– Ну, тоді пюре бери. Дивись – ще гаряче. Воно у мами виходить просто якимось повітряним. Вона примудряється молока в нього налити більше, ніж картоплі, а потім збиває.

– Я не люблю молоко в пюре. Пюре потрібно тільки з маслом робити. Ну, в крайньому випадку, зі сметаною. А котлети нічого, смачні. Тільки дуже жирні, я вже третю їм, боюся, щоб погано не було…

Зараз викликає посмішку. А тоді я дивилася на неї і в думках знизувала плечима: «Навіщо я її покликала? Мама намагалася, щоб все смачно, все гаряче. І сюрприз хотіла зробити – ніхто ж не просив її. І я хотіла зробити добро, а чомусь прикро зараз до сліз»… Але тепер я розумію, що, напевно, деякі люди і не мають на меті знецінити щось. У них це виходить само собою. Іноді від нестачі виховання, тактовності або просто розуму. У таких випадках їх варто просто пошкодувати.

Але! Якщо ви бачите, що хтось навмисно ігнорує вас – взагалі не помічає ваших досягнень, мовчить, коли ви чимось ділитеся, або намагається перевести розмову на іншу тему… Якщо хтось завуальовано, але планомірно кусає вас:

«Сукня дуже красива, в ньому навіть не видно, як сильно ти поправилась»,

«Яка хороша дитинка. Шкода, що око косить. Ні? Ну, я про всяк випадок пораджу хорошого окуліста – не дай Бог пропустите».

«Ти з чоловіком посварилася? Не біда – помиритеся. Але не затягуй. Навколо нього дивись, скільки молодих дівок в’ється».

Або якщо хтось прямим текстом намагається знецінити вас, як особистість: «І це все, що ти заробила?»

«Суп смачний, але чому підлога в кухні не протерта?»

«І ось ці кілька сторінок – це результат твоєї праці?»

«Так кому ти потрібна з двома дітьми?»

«Хто на тебе подивиться-то після сорока?»

«Та чого ти нюні розпустила! У людей, знаєш, як буває!»Усе. Це сигнал. Ця людина п’є вашу життєву силу, вашу енергію, причому, великими ковтками.

Не намагайтеся переробити таких людей, нічого їм не доводьте, не ображайтеся і не чекайте, що вони змінять думку про вас. Від таких людей потрібно просто йти – навіть, якщо це друзі або родичі. Ну, або зводити спілкування до мінімуму – до нейтральних тем про погоду, ціни на цукор або новий кліп Тіни Кароль.

Не розкривайте перед ними душу, не намагайтеся сподобатися – це не просто марно. Це небезпечно для життя – вашого життя.

Повернемося до початку статті. Знецінення – це спосіб уникнути болю від ваших удач. А кому це може бути боляче? Або ворогові. Або людині, яку не влаштовує власне життя, яка сама в ньому – невдаха. Тому що самодостатню, успішну людину ніколи не можуть поранити чиїсь перемоги. Вона або порадіє, похвалить, підтримає, або, в крайньому випадку, пройде мимо. Але ніколи не стане жалити і завдавати болю.

Задумайтесь над цим. А ще… постарайтеся ніколи не знецінювати інших…

Автор – Тетяна Лонська