“Діти в клітці”, або чому мій чоловік для мене важливіший за дітей
Для дітей

“Діти в клітці”, або чому мій чоловік для мене важливіший за дітей

У минулому році прочитала повість Наталії Баранської «Тиждень як тиждень» і взялася за голову. За сюжетом 26-річна мама двох карапузів розривається між роботою в НДІ, садком, булочними, поліклініками та домашніми справами. Вона постійно спізнюється, забуває пришити до ліфчика гачок, тягає з овочевого картоплю, ненавидить політзаняття і проводить експерименти над новими зразками склопластику. Чоловік бовтається на задвірках. На нього не залишається ні часу, ні натхнення, ні сил.

Я, відклавши книгу, міцно задумалася і вирішила розставити пріоритети. Вибрати головне, щоб в подальшому не вибухнути, як самогонний апарат. Так на першому місці виявився чоловік. Адже це він годувальник, глава сім’ї, а не малюк.

Днями спілкувалася з сусідкою, яка присвятила всю себе синові. Вона не вийшла вдруге заміж, щоб не травмувати підлітка, а коли той служив в Маріуполі, зняла там квартиру. Зараз йому сорок, але жінка продовжує пилососити квартиру «дєточки» і готувати окрошку. Помітивши мене з коляскою і комп’ютером, прийшла в жах. Як таке могло статися? Як це ставити свої пріоритети вище і не розчинятися в крихітці, немов білоруське згущене молоко в чашці з кавою? Як це не віддавати йому весь час? Продовжувати працювати, похитуючи ногою люльку:

– Жити потрібно заради дитини, а у тебе вона, буває, спить на балконі і одяг їй гладиш через раз. Все ніяк не напишешся.

В Америці в 20-х роках минулого століття користувалися популярністю прогулянки в клітках. До балкону або до вікна чіплявся спеціальний манеж, в який садили чи ложили дитину. Поки мама займалася собою, татом чи будинком, спадкоємець міг з висоти п’яти або навіть п’ятдесяти метрів спостерігати за навколишнім світом. У нашому суспільстві ця традиція не прижилася. Навіщо народжувати, якщо не можеш приділити достатньо часу? Тільки батьківство – це не принесення себе в жертву. Це не повне занурення, ніби при фрідайвінгу на глибину ста метрів без аквалангу. Це не «або… або», а все разом. Ми ж не вибираємо між спортом і роботою, пранням і прогулянкою в зоопарк. Ми об’єднуємо і перше, і друге, і третє.

Кілька моїх подруг за час материнства зруйнували свої сім’ї, ставши виключно мамами і забувши про те, що вони перш за все жінки. А ще упустили важливе «але», що, коли жінка тільки годує, поїть, піклується, вона включає в себе чоловічу енергію і перетворюється на конкурента власному чоловікові. Ось чому не соромно іноді посадити малюка в «клітку» або манеж, щоб він погравсяя сам, поки мама спілкується з татом. Поки батьки дивляться фільм, готують разом плов, обговорюють новини або займаються коханням. Тільки таким чином дитина усвідомлює, як виглядає любов. Адже як говорив один німецький філософ і богослов: «Найщасливіші моменти для дітей – це моменти, коли вони бачать в своїх батьках пару».

Автор: Ірина Говоруха