“Справжніми чоловіками народжуються” Дуже зворушила історія, яку розповів мені один лікар…
Територія натхнення

“Справжніми чоловіками народжуються” Дуже зворушила історія, яку розповів мені один лікар…

Років 15 назад вночі забігає до нас в ординаторську сестра з приймальні.

– Пацієнт важкий у другій операційній!

Я – туди, бригада вже зібралася, на столі дівчинка років шести. Поки одягався і стерилізувався, дізнався подробиці.

У автоаварію потрапила сім’я: батько, мати і двоє дітей: близнюки хлопчик і дівчинка.

Більше за всіх постраждала дівчинка: удар прийшовся в область правих задніх дверцят, там де знаходилася дитина.

Мати, батько і її брат майже не постраждали – подряпини та гематоми. Їм допомогу надали на місці.

У дівчинки переломи, тупі травми, рвані рани і велика втрата крові.

Через пару хвилин приходить аналіз крові, і разом з ним звістка, що саме третьої позитивної у нас зараз немає. Питання критичне – дівчинка «важка», рахунок на хвилини. Терміново зробили аналіз крові батьків. У батька – друга, у матері – четверта. Згадали про брата-близнюка, у нього, звичайно, третя.

Вони сиділи на лавці в приймальному відділені. Мати – вся в сльозах, батько блідий, хлопчик – з відчаєм в очах. Його одяг був весь забруднений кров’ю сестри.

Я підійшов до нього, присів так, щоб наші очі були на одному рівні.

– Твоя сестричка сильно постраждала, – сказав я.

– Так, я знаю, – хлопчик схлипував і потирав очі кулачком. – Коли ми врізалися, вона сильно вдарилася. Я тримав її на колінах, вона плакала, потім перестала і заснула.

– Ти хочеш її врятувати? Тоді ми повинні взяти у тебе кров для неї.

Він перестав плакати, подивився навколо, розмірковуючи, важко задихав і кивнув.

Я покликав жестом медсестру.

– Це тьотя Свєта. Вона відведе тебе в процедурний кабінет і візьме кров. Тьотя Свєта дуже добре вміє це робити, буде зовсім не боляче.

– Добре. – хлопчик глибоко зітхнув і потягнувся до матері. – Я люблю тебе мам! Ти найкраща! – Потім, до батька – І тебе тато, люблю. Дякую за велосипед.

Світлана відвела його в процедурну, а я побіг в другу операційну.

Після операції, коли дівчинку вже перевели в реанімацію, повертався в ординаторську.

Помітив, що наш маленький герой лежить на кушетці в процедурній під ковдрою. Світлана залишила його відпочити після забору крові.

Я підійшов до нього.

– Де Катя? – запитав хлопчик.

– Вона спить. З нею все буде добре. Ти врятував її.

– А коли я помру?

– Ну… дуже не скоро, коли будеш зовсім старенький.

Спочатку я якось не зрозумів його останнього питання, але потім мене осінило. Хлопчик думав, що помре після того, як у нього візьмуть кров. Тому він прощався з батьками. Він на всі сто був упевнений, що загине.

Він реально жертвував життям заради сестри. Розумієте, який подвиг він здійснив?

Справжнісінький.

Багато років минуло, а у мене до цих пір мурашки кожен раз, коли згадую цю історію…

Автор невідомий