Ось чому не можна розчинятися в дітях без залишку… Текст, який потрапляє у саме ❤
Для дітей

Ось чому не можна розчинятися в дітях без залишку… Текст, який потрапляє у саме ❤

Наші діти нам не належать. Вони прийшли пообідати, випити кілька цистерн молока, зносити сто пар взуття, розбити не один сервіз, вирости з штанів, обзавестися бородою, дорости до бюстгальтера, басу, повноліття. Навчити нас фотошопу і спілкуванню в Telegram. Шити костюми Короля австрійського. Пекти печиво «Губка Боб». Тримати слово і стримувати крик. Дотримуватися спокою. Жити в злагоді з чоловіком, свекрухою і котом.

Переконавшись, що уроки вивчені напам’ять, вони йдуть, а ми залишаємося. Посивілі, подорослішалі, осиротілі. Звичайно, діти ще не раз забіжать до нас на чай, привітати маму з іменинами, а тата з Днем захисника Вітчизни. Але не залишаться назавжди…

Ось чому не можна розчинятися в них без залишку. Закривати з їх допомогою пробіли у стосунках з чоловіком. Заповнювати ними власні порожнечі.

Безперечно – діти найважливіша частина життя, але не все життя, тому їх виховання має бути по сусідству з отриманням другої вищої, відкриттям квіткового бутіка, подорожуванню по Африці і дослідженням впливу місяця на живі організми.

Індійська мудрість говорить:

«Дитина – гість у твоєму домі. Нагодуй, вивчи і відпусти».

Крім того, вони найкращі вчителі і супутники. Але не раби або боржники. Вони не зобов’язані мати наші параметри і стандарти, думати нашими думками. Вчитися в підходящих нам університетах, виходити заміж в білому і взагалі виходити заміж.

Дитина приходить, щоб йти своєю дорогою, і завдання батьків – не нав’язати їй власних перонів, квитків і шляхів.

Ірина Говоруха