Вірте дітям.
Потім перевіряйте, уточнюйте, перепитуйте, добивайтеся деталей, але на самому початку – ВІРТЕ ДІТЯМ.
Ви їхнє перше коло довіри, їхнє перше коло без зради, їхнє перше коло любові і турботи. Тому завжди вірте дітям. Навіть тоді, коли вони брешуть, обманюють, хитрять, приховують. Це ваші діти – вірте їм!
Опитуйте і вислуховуйте сторони, але ви завжди маєте лишатися найголовнішим адвокатом. До якого прийдуть з усякими гріхами, який буде чесним і справедливим і який віритиме, хоч і перевірятиме потім.
Коли виринає якась історія із шкільними і садочковими розбірками, завжди вискакують якісь дорослі з криком “діти жахливі, дітям вірити не можна, вони завжди брешуть”. І завжди у відповідь на ці слова мене накриває відчай. Відчай не дорослої людини, а відчай дитини, яка живе із задертою головою, яка залежить від дорослих і яку зраджують недовірою, не вірою, від якої відмахуються як від набридливої оси.
В сучасних дітях брехні не більше, ніж було в дітях мого покоління, чи в поколінні моїх батьків. От тільки суспільно-прийнятна модель поведінки у їхній радянській дійсності була іншою – почуття дитини були не важливі, відчуття дитини були не важливі, слова дитини були не важливі. І потім ми вже добрячі такі тітки у 40 ледь стримуємо сльози, коли говоримо про садочкові і шкільні історії. Про те, як бігли до мами чи тата розказати про свою біду, про свої страхи, а у відповідь – “що ти вигадуєш, мені ніколи”. Коли людині постійно не вірять, вона перестає вірити сама собі. Як часто ви не йдете до лікаря за перших ознак проблеми, а терпите “бо ай, фігня яка – в коліні заболіло”? Як часто ви не можете пережити якісь почуття чи події, бо замість їх усвідомлення і переживання – “та шо це я нюні розпускати буду”? А це все плоди того, що дітям не вірять.
Тому ВІРТЕ ДІТЯМ. І слухайте їх.
Звичайно, діти обманюють, так само, як обманюють і дорослі. У дітей розвинена фантазія і вони, особливо у ранньому віці добре можуть вигадувати. Але в цьому випадку, спокійна розмова, уважність до деталей, правильні питання — завжди виведуть на правду.
Вірте своїм дітям. Завжди вірте. Бо хто ж іще їм має повірити?! І краще бути вже полохливою яжемамкою, яка розпитує перепитує і шукає правди, ніж потім тією, кому ніколи уже не довіряться, чиї діти муситимуть десь далеко на стороні шукати своє коло довіри.
Автор: Татуся Бо
