“Чим щедріший ти у любові, тим більше її отримуєш у відповідь” Повчальна розповідь для всіх пар!
Територія натхнення

“Чим щедріший ти у любові, тим більше її отримуєш у відповідь” Повчальна розповідь для всіх пар!

Ми посварилися з чоловіком.

Він сказав, що у вихідні йому потрібно попрацювати, зосередитися, і краще, якщо він залишиться один.

А я сказала, що відпустка від сім’ї не передбачена в нашому сімейному статуті.

А він сказав, що мені плювати на його бажання.

А я сказала, що він егоїст, і ультимативно поінформувала, що нікуди не поїду.

Загалом, посварилися.

Я була ображена… Докрутили себе до того, що мене виганяють з дому, а я мовчу і ковтаю. Ніякої гордості!

Я чекала квітів і вибачень.

А чоловік був поглинений роботою, зосереджений, поривчастий, весь час кудись поспішав, з кимось емоційно говорив по телефону і зовсім не був схожий на людину, яка розкаялася.

Він поводився так, ніби нічого не сталося.

Скандал – це не обов’язково крики і розбитий посуд, іноді скандал – це мовчазний провал в комунікації.

Я дуже дохідливо показала йому своє обурення (була незвично мовчазна і відсторонена, лягала спати без нього, закривалася у ванній і включала воду: нехай думає, що я плачу), а він не слухав, і ніби не чув. Ходить, як ні в чому не бувало, їсть мої супи, носить випрасувані мною сорочки і обіймає вночі.

Мені не хотілося акцентувати увагу на сварці, робити скандал – приспівом нашого сімейного життя. Поскандалили і ладно.

Він його не помітив, а я – зауважила. І не пробачила того, що він – не помітив.

“І ця людина дорікає мене в байдужості до його бажань!” – обурено думала я.

Я вирішила його покарати. Але не явно, не демонстративно. А так, щоб він відчув дискомфорт, прийшов до мене сам, з благаючими очками котика зі Шрека, і запитав: “Щось не так, так? Я десь налажав, так?”

Я придумала схему. Я позбавлю його ніжних слів і зізнань. Зазвичай, в нашій комунікації достатня висока концентрація “коханих”, “котиків”, “зайчиків” і тд. , і слова “я тебе кохаю” теж звучать досить часто, причому навіть без приводу. Тому що кохання саме по собі – привід.

А тут я була привітна, усміхнена, “звичайна”, але без ось цих телячих ніжностей.

Пройшов день. Два. Тиждень.

Я чекала розв’язки. Вже скоро він прийде з’ясовувати, куди загубилися адресовані йому “коханий”. Я готувалася до розмови, шліфувала фрази.

– Я тебе кохаю, – говорив чоловік.

– Ага, – відповідала я.

Це було складно. Це як ніби тобі дарують букет квітів, а ти береш і похмуро киваєш. І навіть без спасибі. Або тобі віддають свою куртку, коли ти замерзла, а ти одягаєш її, і як ні в чому не бувало йдеш далі, не озираючись на того, хто залишився мерзнути на вітрі твоєї байдужості.

Я чекала , чекала, чекала… Я змучилася чекати. А він все не приходив і не приходив клянчити свою порцію ніжності.

І раптом, вранці в п’ятницю, я прокинулася, і лежачи в очікуванні, коли прокинеться чоловік, раптом зрозуміла, що коли це трапиться, і він відкриє очі, я знову не зможу сказати йому те, що хочу…

І тут мене осінило.

Я раптом зрозуміла, що я караю не його, а себе.

Що коли я говорю ласкаві слова йому, я насправді кажу їх як би собі, для себе. Я сама від цього стаю щасливішою.

Кохання – це така наповнювальна штука: коли його віддаєш, то наповнюєшся сам, і це працює тільки ось так – кругообігом.
І чим щедріший ти в любові, тим більше її ти отримуєш у відповідь.

А якщо створити штучний тромб в кровоносних судинах любові (як це зробила своєю “схемою” я), то можна прорвати цей ланцюжок і нічого нікому не довести.

І скупившись на добрі слова, ми самі стаємо черствішими, і робимо так, що нас самих складніше любити.

Я ледве дочекалася, коли чоловік прокинеться.

– Я тебе люблю, – сказала я тоном конферансьє замість “доброго ранку”. – І я без проблем з дівчатами поїду на вихідні, щоб ти спокійно попрацював.

– Після цих слів, – хрипко сказав мій сонний чоловік. – Я взагалі не хочу тебе нікуди відпускати… Моя ідеальна дружина…

Того ранку я пила каву з сиропом щастя і думала про те, що любов неможливо віддати так, щоб собі нічого не залишилося. Нею можна тільки поділитися. Роздати, як вайфай, і ощасливити когось поруч.

І це те джерело, яке не можна осушити, роздаючи – навпаки, воно щедріше заповнюється коханням у відповідь.

В загальному щастя – це насправді побічний ефект правильно організованого життя, вибудуваного на мудрих прозріннях і власному досвіді. І щастя дається простіше і виходить солодше, якщо його не чекаєш, а створюєш сам.

Автор: Ольга Савельєва