«Той, хто любить, повинен розділяти долю того, кого він любить»
Територія натхнення

«Той, хто любить, повинен розділяти долю того, кого він любить»

Я навчився жити в шлюбі. Це не так, як пишуть в книгах і показують в серіалах.

Наприклад, я не знав, що закохуватися в одну людину все своє життя – це мистецтво… Турбота часом цінніше дорогих подарунків. А звичайні дотик і обійми красномовніші за Шекспіра говорять про почуття…

Я не знав, що любов кудись іде з роками, вірніше, що не буває вічного кохання, яке можна було б один раз запалити, а потім все життя насолоджуватися. Любити роками – це значить постійно закохуватися. Знову і знову… Через образи, через непорозуміння, через біль. Любов гине в душах тих, хто не вміє прощати. І пробуджується раз по раз в тих душах, які вміють відпускати тягар образ, незважаючи ні на що.

Я не знав, що отримуючи дружину, я отримую психолога, кращого друга, коханку, вічного союзника в будь-якій війні, мудреця і дитину в одній особі. У ті хвилини, коли, здається, що мене не зрозуміє ніхто на цьому світі – підходить дружина, мовчки слухає і розуміє.

Я не знав, що висловлювання Булгакова: «Той, хто любить, повинен розділяти долю того, кого він любить» я по-справжньому зрозумію тільки в шлюбі. Той, хто любить, завжди переймає біль того, кого любить – це істина.

Я не знав, що шлюб – це не тільки красиве весільне плаття, клятва у вічній любові і її закохані очі, але ще і рахунки за електрику, розподіл бюджету нехитрим, але мудрим і фінансово грамотним шляхом: мої гроші – це наші гроші, її гроші – це тільки її гроші.

Я не знав, що шлюб – він, як другий батько, навчить всьому, починаючи від того як правильно класти плитку, клеїти шпалери, закінчуючи тим, як розбирати і збирати пральну машину. До речі, після 4 років шлюбу я раптом несподівано усвідомив, що можу підробляти сантехніком…

Я не знав, що дружина – це не тільки вічне кохання, але ще і великий сірий кардинал. Останні кілька років я почав помічати, що часто серйозні рішення, які ми приймаємо удвох, вона вже давно прийняла сама і спокійно чекає, коли я нарешті дійду до істини.

Я не знав, що закон щасливого шлюбу – це спочатку вибрати відповідну для тебе людину і будувати з нею стосунки на абсолютній довірі і повазі. Ніщо так не розслаблює жінку, як довіра до чоловіка і впевненість у завтрашньому дні.

В’ячеслав Прах, «Слова, які нам не говорили батьки»