Нелюбимі діти стають дорослими, які не вміють любити…
Для дітей

Нелюбимі діти стають дорослими, які не вміють любити…

– Мамо, ну, будь ласка, підемо, купимо мені плаття на Новий рік. Я пригледіла недороге, – нила Світлана вже кілька днів поспіль.

– Навіщо нове? У старому теж добре буде, – відвернувшись до плити, відповіла мати.

– Старе вже старе, рукава короткі стали. Я ж росту, – не відступала Світу.

– Саме так. На одне свято купимо, і знову виростеш, – з роздратуванням каже мати.

– Ні. Я його носити буду. Мені теж хочеться нормальне плаття, а не обноски, – починає кричати Світлана.

– А ти знаєш, як нам гроші дістаються? Ось цими руками, – батько примружує очі і суне в обличчя Світі грубі руки робочої людини.

– Я ж в сьомому класі вчуся, я не заробляю, – в голосі Світлани чуються сльози.

– Ось коли заробиш, тоді і будеш купувати собі нові сукні, – каже батько і відвертається до телевізора.

– Ненавиджу! Ненавиджу вас! Ви не мали права народжувати мене, – кричить дівчинка, вже не приховуючи сліз.

Світлана хапає пальто з вішалки і вибігає з квартири. Її душать сльози. Вони стікають по щоках, і дівчинка злизує їх язиком із куточків рота.

«Як же я ненавиджу їх. Чому мені дісталися такі батьки? Всі батьки їздять з дітьми в зоопарк в Київ, наряджають дітей, а я ходжу в старих пальто і сукнях після своєї двоюрідної сестри. Не любить мене ніхто. Ну і нехай. Піду з дому, як тільки виросту. Батько руки в ніс сує, а сам за один раз пропиває літр горілки. Якраз моє плаття. Найдешевше вибрала, найпростіше. Скільки можна в лахмітті ходити. Ненавиджу», – жаліла себе Світлана по дорозі до єдиної подруги Варі.

Вона прийшла до неї ще з мокрими від сліз очима. Сім’я подруги жила в такій же малесенькій квартирі, як у Світлани. Але тут було затишно, тихо, ніхто не кричав, не сварився, і смачно пахло смаженою картоплею. Світлана проковтнула слинку. Вона так і не встигла повечеряти вдома.

Вони всі сиділи на малесенькій кухні і вечеряли. Батько Варі відразу встав і звільнив місце дівчинці. А мама поклала в тарілку картоплі для Світлани.

Тут було так добре, що на очах знову навернулися сльози. «Чому в нашій родині не так? І картоплею у нас так не пахне».

Тьотя Валя помітила мокрі очі, співчутливо запитала, що трапилося. Світланка дивилася спідлоба, мовчала і беззвучно плакала.

Потім її прорвало нескінченним потоком слів про плаття, ковзани, які їй так і не купили, про старий поношений одяг, про скандали і байдужість батьків до неї. Про те, що її не вважають людиною.

– А мама? – запитала жінка, гірко хитаючи головою.

– Вона так само думає, як батько. Не заступається. У вас вдома спокійно. Ви любите Варю, обіймаєте. А я знаю, що ви їй не рідна мама.А мене рідна мама ніколи ні разу не обняла, не спитала, як справи в школі, яку оцінку отримала… – Світлана знову захлинулася сльозами. – Я не людина для них, а домашня тварина, за якою вони зобов’язані стежити.

– Послухай, що я тобі скажу. Вони просто не вміють любити. Їх самих не любили батьки. Так само ставилися, як зараз, до тебе, а може навіть і гірше, адже час був інший. Раніше частіше ременем виховували, ніж словами. Діти завжди переймають все від батьків. Що бачать в сім’ї, то і самі роблять потім. І ти так само будеш до своїх дітей ставитися.

– Ні, я ніколи…, я буду любити своїх дітей, – голос Світлани зірвався від крику.

– Знаєш, у мене взагалі мами не було. Після війни в дитбудинку виховувалася. Теж росла маленьким запеклим звіром, злим і заздрісним.

А потім одна молода вихователька мені сказала, що якщо я не буду так робити, як зі мною, то злість пройде. Я у всіх жінок бачила потенційну маму. Намагалася помічати тільки хороше. Допомагало. Я стала жаліти жінок, нелюбимих, обділених батьківською любов’ю, – тітка Валя трохи помовчала, підбираючи слова.

– Ось і ти спробуй пошкодувати свою маму, полюбити її. Почни з себе, може і відтане її серце, – закінчила тітка Валя.

На наступний день Світлана летіла додому зі школи на крилах. Вона тепер знала, що треба робити. Адже все виявляється просто. Підстрибуючи і розмахуючи портфелем, вона вбігла в квартиру і завмерла.

На кухні за столом спиною до дверей сиділа мама і курила.

«Ненавиджу! Навіть не подивилася на мене, не спитала, як справи в школі». Знову в душі дівчинки піднялася давня образа. Вона знову натрапила на кам’яну стіну байдужості.

– А я сьогодні двійку отримала, – сказала Світлана і навмисне голосно жбурнула портфель на підлогу.

«Ненавиджу!» – кричало все всередині. Відповіддю була цівка диму від сигарети. Світлана роздягалася і краєм ока стежила за мовчазною спиною матері. Потім вона згадала пораду тітки Валі, мами Варі.

Взагалі-то, це була мачуха. Мама Варі померла два роки тому від застряглого в серці тромбу. У неї був порок серця. Батько незабаром привів іншу жінку. І Варі дуже пощастило, тому що вона виявилася справжньою, доброю мамою.

Світлана повільно підійшла до матері й поклала руку їй на плече.

– Мамо, давай я допоможу вечерю приготувати, – сказала дівчинка і уткнулась лицем в її плече.

Мати здивованими очима подивилася на дочку, ніби бачила вперше.

– Я люблю тебе, мамо. – Світлана закусила губу.

Жінка обережно, невпевнено поклала руку на спину дочки і погладила її.

– Я п’ятірку отримала. Правда. Про двійку я так сказала, – додала дівчинка.

– Ти голодна? – запитала мама, і голос її звучав на диво тепло.

– Ні. Ми у Варі поїли. У неї… – вона знову прикусила губу.

«Не треба розповідати про маму Варі, а то знову розгориться скандал. І вона назве мене невдячною», – подумала Світлана.

– Я купила два квитки в кіно, а батько у відрядженні. Підемо? – сказала раптом мама і загасила сигарету.

– Правда? Коли? – зраділа Світлана.

– Завтра о сьомій вечора, – усміхаючись, сказала мама.

Все всередині Світланки раділо. Мама усміхнулася їй! Вони підуть з нею в кіно! Вона поцілувала маму в щоку і пішла в кімнату робити уроки. На серці стало добре, як на кухні у Варі.

Так. Діти переймають сценарій життя, побачений, викладений їм батьками. Якщо батьків не любили їх батьки, не навчили любити, то вони самі повторять ті ж помилки по відношенню до своїх дітей. А потім в старості будуть вимагати відповідної любові від дітей. А звідки вона в них з’явитися, якщо в серці замість любові оселилася ненависть, злість і приниженість

Нелюбимі діти стають дорослими, які не вміють любити…

Автор: Галина Захарова