Іноді людина приходить ненадовго в наше життя. Але встигає так багато зробити…
Територія натхнення

Іноді людина приходить ненадовго в наше життя. Але встигає так багато зробити…

Іноді людина приходить ненадовго в наше життя. Але встигає так багато зробити…

У однієї дівчинки не було батька. Не було, і все. Прочерк стояв у свідоцтві про народження. А потім її мама вийшла заміж, коли дівчинці було п’ять років. І у дівчинки з’явився вітчим. Він був досить смішний; повний і лисуватий, ніс картоплею… Трохи схожий на артиста Леонова зі старих фільмів. Він працював бухгалтером, заробляв мало і тому ще додому брав роботу. Це було давно; років тридцять тому.

Жили біднувато, але не в цьому справа. Цей товстий дядько Саша навчив дівчинку читати і рахувати. Особливо – рахувати добре навчив. Купив їй старий велосипед в комісійному магазині і навчив їздити. Він розповідав їй про птахів і звірят; вони майстрували годівниці для снігурів і синиць. Він навчив дівчинку на лижах кататися і на ковзанах – трошки, він сам погано вмів. Вихідні вони проводили в парку поруч з будинком; це був майже ліс. Дядя Саша розводив багаття і вони смажили хліб на паличках – це був шашлик, м’яса тоді не було майже. Дуже смачний шашлик! Перед сном дядько Саша розповідав казку і гладив дівчинку по голові. І строго розмовляв, коли вона вередувала. Дуже строго говорив, що вона краща за всіх! І тому не повинна вередувати. Саме тому, що вона – краща за всіх!

І вони гуляли втрьох у дворі: дівчинка трималася за мамину і за дядісашину руки і повисала в повітрі, підібгавши ніжки… А мама і вітчим її несли. І всі-всі бачили, що у дівчинки є мама і дядько Саша, ось так!

Все не перерахувати, що було хорошого за два роки. Це були щасливі роки! Дядя Саша купив дівчинці красивий портфельчик для школи. З ведмежам. Уже жовтіло листя, пора було в школу йти, в перший клас. І першого вересня дядько Саша помер. Від серця. Він тому і був такий повний, одутлуватий – від хвороби.

Він знав, що хворий. Не знав, що так серйозно – але ось так все скінчилося. І мама з дівчинкою знову залишилися одні.

Дівчинка страшно плакала. Це було величезне горе.

А потім, через роки, вона згадувала цей час як найщасливіший в житті. Найважливіший. Вітчим встиг дати їй так багато любові та уваги, що це захищало її все життя. Ці два роки дали їй сили і енергію назавжди. І любов залишилася назавжди.

Людина може за недовгий час зробити інших дуже щасливими або дуже нещасними. Вона ненадовго приходить і залишає після себе або димлячі руїни, або прекрасні замки зі слонової кістки і квітучі сади.

Ми теж тут не дуже надовго. Але це просто історія про вітчима дядька Сашка, якого дівчинка не встигла назвати татом. Він все чекав, а вона не встигла. Соромилася.

Але вона його так називає нині.

Автор: Ганна Кір’янова