Наші бабусі недолюбили наших мам… Текст про важливе!
Для дітей

Наші бабусі недолюбили наших мам… Текст про важливе!

Наші бабусі недолюбили наших мам. Їм було ніколи: вони працювали, відновлювали зруйновані війною міста.

Коли ніде жити і нічого їсти – не до потіх і не до схованок.

Наші мами виросли в дефіциті любові.
Не ціловані щічки, замерзлі плечики…
Дівчатка, забуті на протязі.
Ці дівчатка виросли в тітоньок і народили собі дітей, щоб ті їх любили, щоб компенсувати роки протягів.

Ось стоїть банк. У нього можна зробити внесок, а потім приходити за дивідендами.

Але діти – це не банк. У дітей треба робити внесок не заради дивідендів, а заради самих себе.

Такий внесок всередину.

Любити простіше і цілющіще, ніж не любити.

Самотність – це коли немає кого любити.
І твої запаси любові, накриті брезентом забуття, лежать, забуті на задньому дворі. А ти, створюєш собі об’єкт любові, щоб скинути брезент і пустити любов у справу. Використовувати за призначенням.

Одного разу в магазині я оплатила з карти потрібний товар, і мені на карту тут же повернулася частина грошей.

Це називається кешбек.
Дуже приємно.

Любов дітей – вона як кешбек.
Приємний бонус. Але не обов’язок.

Мама говорила: “Так я на тебе життя поклала”.
Вона мала на увазі, що багато працювала, щоб у мене все було.

Мама хоче дивідендів.
Але це був її вибір. Вона поклала життя на те, що вибрала сама. На те, щоб бути тим, ким була.
Значить, вона життя поклала на себе.
Не на мене, не потрібно переводити стрілок.

Розумієш, мамо, ти народила мене не для себе, а для мене.

Я не можу любити тебе, мамо, як твоя мама. Я можу любити тебе, як твоя дочка. Не я беру тебе на ручки, а ти – мене. А тебе бере на ручки твоя мама. Але її давно немає, а значить, тебе ніхто не бере на ручки.

І мами приходять до своїх дітей, і намагаються відвоювати порцію любові, піднятися до них в долоньки. Плачуть, вередують, тупотять ніжкою. Але любов не можна заслужити, випросити і відвоювати. Вона не росте на попелі війни, претензій чи образ.

Любов – це світло. Хочеш, щоб стало ясно? – Включи. Освіти. Люби.

Ти сам генеруєш цю електрику, крутиш педалі внутрішнього двигуна – і запалюється лампочка.
Світить і гріє.

Наші бабусі недолюбили наших мам.
Наші мами недолюбили нас.

Ми народили своїх дітей і маємо всі шанси їх недолюбити.

Династія матрьошок з хронічним дефіцитом любові.
Хочеться заплакати і обійняти своїх дітей.
І любити їх щосили, без дивідендів і кешбеку.
А просто тому, що у них є щічки, які можна цілувати і плечики які можна обіймати. І крутити, крутити ці педалі, щоб мерехтливе світло було яскравіше і яскравіше, і впевненіше освітлювало шлях.
Мені і тим, кого я люблю.

А значить, мені не потрібен брезент забуття.
Поки мені є кого любити, я буду їх любити за те, що вони є…

Ольга Савельєва

Джерело