Старі речі бережуть спогади…
Територія натхнення

Старі речі бережуть спогади…

Є у мене на одному телепроекті генпродюсер – шикарна жінка років п’ятдесяти, але виглядає на 39.

Дуже небідна дівчина… за спиною всі звуть її Горгоною, за лагідну вдачу, напевно…

Але є у неї одна дивина – це її мобільний телефон, він непристойний навіть для бабусі-пенсіонерки… і це при тому, що ноутбуки у Горгони не дешевші за три «штуки» і змінює вона їх відразу, як тільки Стів Джобс поманить її новою моделькою.

Спочатку їй говорили:

– Викиньте вже цей допотопний мотлох, в ньому навіть дисплей чорно-білий.

На що Мадам кам’яніла, сіріла обличчям і шипіла у відповідь:

– Я плачу Вам не за те, щоб Ви давали мені поради по стільниковому зв’язку! А що ще Вас в мені не влаштовує?!

На її дні народження, вся компанія кілька разів скидалася на дорогі телефони. Мадам сухо дякувала… і продовжувала ходити зі своїм стареньким. І так вже десять дет. А два місяці тому під час наради, всі з жахом помітили що задня кришка у її телефону відстає і перемотана скотчем ПРЯМО по екрану… З тих пір вже ніхто навіть і не натякав Горгоні про новинки … У кулуарах бродили жарти типу: «У неї в телефоні яйце, а в яйці cмeрть…»

А що тут скажеш, якщо людину всюди возить особистий водій – нерозумно її вчити життя і обговорювати перев’язаний скотчем телефон.

Але я все ж ризикнув…

Поїхав на ринок, помучив здивованих торговців, але знайшов те, що шукав.

На наступний день, поки нікого не було, я заглянув до нашої мадам в кабінет і сказав:

– Хоч восьме березня вже пройшло, але все одно хочу «прoгнyтися» і подарувати Вам мегашикарну річ.

З цими словами я поклав на лакований стіл нову задню кришечку від її старенького телефону.

Вона несподівано швидко схопила її, поцілувала і… розплакалася.

Руки її не слухали і я сам замінив тріснуту кришечку на новеньку.

Коли я вже був в дверях, залізна леді сказала:

– Спасибі, Ви не уявляєте, що для мене зробили. Поживе ще мій малюк! Дивіться, він став зовсім як новенький!

…Розумієте, в цьому телефончику є дві хвилини диктофонного запису нашої з чоловіком розмови. Він дзвонив, вітав мене з днем ​​народження і говорив як мене любить, навіть заспівав шматочок пісеньки про мамонтеня…

Уже майже дев’ять років пройшло.

З того відрядження він так і не повернувся, загинув в aвaрії…

… Ніфіга вона не Горгона…

***

Деколи речі зберігають історію, до якої хочеться доторкнутися. Прям відчувається, що через певний час вони стануть справжніми скарбами. Через час, коли захочеться поворушити свою історію, повільно перебираючи свою скриню з досвідом, стосунками і тими предметами, які все це зберігають.

Автор: Грубас