15 помилок наших батьків, наслідки яких ми до сих пір розплутуємо
Для дітей

15 помилок наших батьків, наслідки яких ми до сих пір розплутуємо

Більшість наших батьків, бабусь і дідусів росли в світі, який сильно відрізняється від нашого. В їх час мало у кого була можливість замислюватися про психологію дитини, і не можна звинувачувати їх у цьому: вони просто не могли собі дозволити того, що зараз є у нас. Але часи змінилися, і сьогодні наше життя набагато більше сприяє тому, щоб приділяти увагу психічному здоров’ю – як своєму, так і своїх дітей.

Нас не на жарт хвилює питання, як виростити щасливу дитину. Ми дізналися відповіді на деякі важливі питання і тепер хочемо поділитися з вами тим, що таке добре і що таке погано.

1. «Спи в своєму ліжечку»

Раніше вважалося, що дитина повинна спати виключно в окремому ліжечку. «Ти вже дорослий, звикай спати один», – говорили нам. Сучасні педіатри і більшість психологів стверджують, що вирішувати, де і як буде спати дитина, можуть тільки батьки дитини. І якщо вони вирішили, що зручніше всім спати в одному ліжку, значить, так тому і бути (зрозуміло, якщо це відповідає всім правилам безпеки).

Як і в усьому, тут є свої плюси і мінуси: з одного боку, дитина поводиться спокійніше, не треба вставати до неї через кожний писк, з іншого – спати не дуже зручно, так як місця в ліжку менше.

2. Пора обідати

20-30 років тому мами годували новонароджених по годинах: вважалося, що строгий графік – запорука правильного життя дитини та її батьків. Але новонароджені цих порядків не знали і хотіли їсти то раніше, то пізніше. Діти плакали, а матері зі сльозами на очах героїчно витримували покладені 3 години перерви між годуваннями. На щастя, зараз педіатри змінили свою думку і рекомендують матерям годувати дитину на вимогу, тобто коли вона захоче сама. Результат виходить непоганий: дитина не кричить від голоду, мати не сходить з розуму від жалю і нескінченного крику – всі у виграші.

3. «Тоді я не буду любити тебе»

Багато батьків зараз ростять дітей відповідно до теорії прихильності, дбаючи про те, щоб діти відчували їх безумовну любов і прийняття. Однак у старшого покоління фрази в дусі «Якщо не зробиш це, я не буду тебе любити» не рідкість.

Шантаж прихильністю зовсім не нешкідливий. Так, дорослі розуміють, що будуть любити дитину, не дивлячись ні на що. Але дитина не знає. Для нього загроза обірвати нитку прихильності в буквальному сенсі подібна смерті, адже діти повністю залежать від нас. Погрожуючи тим, що перестанемо любити їх, ми сіємо в їхніх серцях зерна сумнівів у нашій надійності. Це робить дитину тривожною і лише додає проблем батькам. Зате слова «Я буду любити тебе, що б ти не зробив» діють протилежним чином.

4. «Ходи ніжками!»

«Не привчай до рук, потім постійно проситися буде!» – яка молода мати не чула цих слів від бабусь? «Сам ходи!» – в свою чергу чув малюк, який тягнув ручки до мами. А між тим чи може для немовляти бути щось більш природним, ніж перебувати зі своєю матір’ю? Давати дитині теплоту і любов, коли вона найбільше цього потребує, – це значить сформувати у неї базове відчуття безпеки. Тим більше ймовірність того, що дитина згодом постійно буде проситися на руки, не така вже й висока: хто весь час сидить у мами на ручках в 3 роки, в 5 або тим більше в 10 років? Там взагалі-то нудно. Так що бабусям можна сміливо не вірити: їх відомості застаріли.

5. «Не вийдеш з-за столу, поки не доїси»

Напевно, 90% дітей хоч раз чули ці слова від батьків. Неважливо, ситий ти чи ні, – треба доїсти. Пояснювалося це банальною турботою про дитину. Сучасний іспанський педіатр Карлос Гонсалес в своїй книзі «Моя дитина не хоче їсти» дохідливо пояснює, чому у деяких дітей поганий апетит: в більшості випадків організм дитини сам знає, скільки якої їжі їй потрібно. Крім того, відомо, що є зв’язок між порушеннями харчової поведінки у дорослих людей і тим, які стосунки з їжею були у людини в дитинстві. Тому найрозумніше годувати дитину тим, що є вдома, і не змушувати доїдати, якщо вона не хоче. Так і дитина задоволениа, і у батьків нерви в порядку.

6. «Не вчишся на своїх помилках»

Скільки разів ви чули від своїх батьків: «От безглуздий, ну треба ж вчитися на помилках!»? Дійсно, засмучує і дратує, коли дитина знову і знову наступає на ті ж граблі. Але не варто засмучуватися раніше часу: справа в тому, що кора головного мозку починає повноцінно функціонувати тільки з 7-8 років, а часто навіть пізніше. До цього віку дитина не здатна сформувати причинно-наслідкові зв’язки. Тут потрібно просто почекати: розуміння наслідків з’явиться, але після 8 років (приблизно до 9-10 років).

7. «Скільки разів тобі повторювати?»

Наші батьки не могли знати про дитячу психологію того, що зараз знаємо ми. І регулярно приходили в лють, знову і знову повторюючи дітям, що пора їсти/гуляти спати, і не бачачи жодної реакції. Знайоме, правда?

Виявилося, що діти до 5-6 років не в змозі одночасно думати 2 думки або займатися 2 справами. Тому якщо малюк грається машинками і не йде обідати, це означає, що він зараз повністю в світі машинок і дійсно вас не чує. Вирішити цю проблему дуже просто: потрібно підійти до нього і звернути на себе увагу, погладивши або м’яко поплескавши по плечу. Коли дитина подивиться вам в очі, можете сказати те, що ви хочете до нього донести, – тепер він почує.

8. «Твій батько не цінує мене!»

У всіх сім’ях періодично бувають кризи. Бували вони і у наших батьків. І часом емоцій було так багато, що батько або мати починали скаржитися дитині один на одного. Це вірний спосіб зіпсувати життя дітям. Скарги чоловіка і дружини один на одного змушують дитину морально дорослішати, коли вона ще не готова до цього. Адже розповідаючи про те, як погано роблять батько/мати, вони змушують своє чадо брати на себе роль захисника, яка поки що не під силу маленькій людині.

Таке відбувається нерідко і в сучасних сім’ях. Але навіть якщо сім’я близька до розлучення, найправильнішою поведінкою батьків буде коротко розповісти синові/дочці про розбіжності, що виникли, зробивши при цьому акцент на тому, що його/її провини в цьому немає.

9. «Чому зі мною ти так огидно поводишся?»

Чи траплялося вам чути від бабусі щось на кшталт: «Ми чудово гралися, поки тебе не було, зі мною ввона була просто шовковою. Але тільки ти ступила на поріг – і дитину як підмінили!»? Підтекст зрозумілий: «Не вмієш з дітьми звертатися. Вони з тебе мотузки в’ють». І відразу ж присоромлена мама передає м’яч дитині: «Чому ти так погано поводишся?»

Насправді ж те, що дитина прекрасно поводиться з якимось дорослим, а при мамі чи татові перетворюється в маленького скандаліста, означає лише, що саме з мамою/татом вона відчуває себе в цілковитій безпеці і може дозволити собі повністю розкритися і розслабитися, не боячись постати перед ними такою, як є.

10. «Ну ворушися же!»

Часто наші батьки розповідають нам з несхваленням, якими повільними або, навпаки, занадто спритними ми були в дитинстві. Особливо це стосується повільності дитини: нерідко вона доводить батьків мало не до нервового зриву. Багато людей старшого покоління (та й сучасні батьки) і зараз підганяють дітей словами «Давай швидше!» і не розуміють, чому так важко надіти колготки за 5 хвилин або зібрати портфель за 2 хвилини. Відповідь часто буває очевидною: іноді у дітей і у батьків просто різні темпераменти, тому там, де одна людина витратить хвилину часу, в іншої піде 10.

11. «Ти вже великий»

«Досить ховатися за мамину спідницю, ти ж не маленький», – від людей старшого покоління таке часто чують діти, дуже прив’язані до мами. Іноді мами, слухаючи сторонніх, піддаються цій ідеї і намагаються скоріше виштовхнути дитину в дорослий світ, зробити її більш незалежною.

Психолог Ольга Писарик в своїй брошурі про прихильності каже: «Дитячу незалежність неможливо прискорити або підштовхнути, навчити їй або навчитися; бажання бути незалежним з’являється в дитині тільки тоді, коли його потреба в залежності повністю задоволена». Висновок простий: дитина зважиться вийти з-під крила батьків, коли буде готова до цього, і підганяти її безглуздо.

12. «Я не повинен перед тобою вибачатися»

Всі люди іноді бувають неправі, в тому числі і дорослі. У нашому дитинстві не було прийнято, щоб дорослі вибачалися: ще чого, це ж всього лише дитина! Більш того, батьки могли ще й присоромити за те, що ми суперечити дорослому, навіть якщо він несе відверту нісенітницю.

Однак насправді набагато більш тонко розуміючі і відчуваючі діти виростають саме у тих батьків, які завжди захищали їх від несправедливості з боку інших дорослих і самі не соромилися попросити вибачення, якщо виявлялися неправі.

13. «Припиняй плакати через дурниці!»

Переважна більшість бабусь і дідусів не можуть виносити дитячий плач. Ледь зачувши його, вони переходять в наступ: «А подивися, пташка пролетіла!», «Ну вистачить сльози лити через всякі дурниці!» Відволікання дитини від її проблеми, знецінення її – ось 2 головних принципів, на яких виросли і ми.

Однак психологи не рекомендують так робити: краще допомогти дитині пережити її маленьку трагедію, щоб вона не заганяла почуття вглиб себе. Це допоможе їй в подальшому глибше розуміти свої емоції і справлятися з труднощами, замість того, щоб ховати голову в пісок.

14. «Тобі не соромно?»

Сором – почуття, яке знайоме, напевно, кожному дорослому. Наші батьки соромили нас за багато: за небажання ділитися цукеркою, за погані оцінки, за порвані штани. «Ну як не соромно!» – постійно чули ми. І мало хто розумів, що в подальшому почуття сорому буде тільки шкодити нам, адже, оселившись в людині, воно часто заважає говорити або робити що-небудь, за що соромно бути не повинно, тим самим віддаляючи бажане.

Тому якщо дитина скоїла якийсь проступок, перш ніж соромити, просто поясніть їй, в чому конкретно полягала помилка. Це допоможе зрозуміти, добре чи погано врна вчинила, адже мета полягає саме в цьому.

15. «Марш в куток!»

Що раніше робили з маленькими дітьми, які билися або кусалися? Правильно, карали: «А ну швидко в куток, і подумай там гарненько над своєю поведінкою!» Чи допомагало це? Бувало, звичайно, але не тому, що дитина усвідомлювала, що так не можна, а тому, що не хотіла стояти в кутку.

Покарання – це не найкращий спосіб пояснити дитині, чому не можна робити так чи інакше. З його допомогою ми не допомагаємо дитині зрозуміти, що поганого в тому чи іншому вчинку, – ми просто залякуємо її. Але пройде час, такі способи перестануть діяти – і дитина стане некерованою. Адже у неї не буде ні розуміння, ні довіри до дорослого.

А ви виховуєте своїх дітей так само, як виховували вас, чи дотримуєтеся сучасних поглядів на виховання?

Джерело: www.adme.ru