“За дитину готова порвати”. Як захистити власних дітей та що не можна робити стосовно чужих
Для дітей

“За дитину готова порвати”. Як захистити власних дітей та що не можна робити стосовно чужих

Кілька днів тому в моїй стрічці в фейсбуці з’явився цей пост: 

У нас у дворі одна з матусь поставила трьох чужих дітей на коліна, які обізвали її сина «какашкою». І обматюкала їх.

На коліна. І матом. Трьох хлопчаків від 7 до 10 років.

І в цих двох рядках, і потім в численних коментарях в один клубок сплелося чимала кількість наших батьківських проблем. І не тільки батьківських. Давайте по черзі.

Діти обзиваються. Усі. Усі без винятку, повірте. Більшість — не так безневинно, як маленькі сусіди мого фейсбучного приятеля. З віком у багатьох це проходить. А у семиліток це в порядку речей. Це добре? Ні, це погано. Така сама ситуація, як не мити руки перед їжею, не вимикати за собою світло в туалеті, забувати в школі змінне взуття та обманювати дорослих.

Діти обзиваються з багатьох причин. Вони так самостверджуються: «Ти — какашка, а я — Супермен». Вони так грають: «Ну спробуй, дожени мене тепер!» Вони так жартують: «Дивіться, як весело!» Вони так мстять: «У тебе велосипед крутіший? Отримуй!» Вони так провокують: «У мене накопичилися емоції, мені нікуди їх діти. Розсердься, давай сваритися!» Вони так звикли: «Тато називає твого тата «цей козел з другого під’їзду», а я тебе — какашкою!». І так вони проявляють агресію.

Наші діти в основному агресивні. Поняття «дитяча жорстокість» відоме всім. У всі часи в дитячому середовищі жили та живуть прізвиська. Жиртрест, Шпала, Очкарик — пам’ятаєте?

Сучасні діти агресивніші в рази, тому що навколишнє середовище у них таке. Тому, що ми у них такі. Тому, що є чужі мами, які ставлять їх на коліна і лають матом.

Жертва з чудовою і світлою душею

Кожна мати за свою дитину готова порвати. І я готова. І дуже часто тримаю себе в руках і кажу: «Марина, вгамуйся. Загрози здоров’ю дитини немає, нехай розбереться сам. Увечері поговориш». Іноді, правда, включаюсь. Коли кривдник старший і сильніший. Тому, що з тим, хто старший і сильніший, моя дитина не може говорити на рівних.

Якщо бачу, що ситуація стає занадто напружена, йду до батьків. Завжди розмовляю з ними сам на сам, без дітей. Тому що діти не повинні слухати, як сваряться батьки, і тим більше в цьому брати участь. Ми ніколи не дізнаємося, хто насправді «перший почав». Наше завдання — домовитися і пояснити своїм дітям, як можна себе вести. Кожна мама (тато) повинні пояснити Своїй дитині, як можна себе вести. Ще раз: Своїй, а не чужій.

В одному з коментарів до цього посту написано: «Я бачила багато прекрасно вихованих дітей, які не можуть собі дозволити образити іншу людину. Можливо, ця дитина (мається на увазі жертва образ) саме така. З чудовою і світлою душею. Тоді опіка мами необхідна».

Ні, не можливо. У мами, яка ставить інших дітей на коліна і кричить на них матом, апріорі не виросте дитина, яка не може собі дозволити образити іншу людину. І душа її з часом буде не дуже світлою, напевно. Мамі, напевно, в той момент здавалося, що вона робить своїй дитині краще. Що дитина отримала в результаті?

В результаті дитина засвоїла: не треба вчитися відповідати на образу, прийде мама і «уриє» кривдників, на приниження треба відповідати великим приниженням.

«Я б ще з ноги зарядив»

І таких сигналів наші діти отримують багато. Тому, що в мережі знайшлися мами й тата, які виправдовували дії психічно неврівноваженої жінки:

«Ой, якщо її син кричав так, як у нас вчора дитина у дворі, я розумію цю мамцю»«На коліна — це описувана вами жінка ще м’яко зробила. Жорсткіше треба. Щоб хуліганам не кортіло», «От коли вашу дитину будуть тероризувати у дворі образливими словами, тоді й подивимося, як ви кожного, хто обізвав її будете виправдовувати»,«Її дитина постраждала від хуліганів? Постраждала. Вона перенесла стрес? Перенесла. А то, що вона поставила кривдників сина на коліна — це афект»Я б ще з ноги зарядив»...

І зараз, здогадуюся, хтось вже набирає в коментарях до цього матеріалу: «Ось через таких, як ви, у нас і виростають покидьки, які знущаються з ровесників і викладають на відео» (вбивають невинних людей, розрізають на частини собак — далі за списком). Ні, не через таких, як я. А через тих, хто намагається боротися з проявами дитячої агресії агресією дорослого.

Покидьки, які знущаються з ровесників й ріжуть на частини собак, виростають з тих, хто в дитинстві засвоїв, що знущання сильного над слабким — норма. Що той, хто сильніший, має право на приниження слабкого. Кожна наша дія — для дитини сигнал: «Роби, як я». Діти-кривдники отримали досвід приниження і зафіксували, як це боляче. Ці діти отримали сигнал: той, хто сильніший, може принизити. Наступного разу замість «какашки» вони поставлять малюка на коліна. Тому, що вони самі стояли на колінах.

Чому ж діти погодилися на це?

І головне питання: а чому вони встали на коліна? Чому погодилися виконати вимоги психічно неврівноваженої жінки? Троє семи-десятирічних хлопчаків. Не втекли. Не сховалися. Не побігли за допомогою. Не закричали на повний голос. Вони стояли на колінах і слухали, як їх матюкає чужа тітка, поки чиясь мама не викликала у двір їх батьків. Яку вимогу сторонньої людини вони виконають завтра? Сядуть в чужу машину? Полізуть у кватирку? Роздягнуться? Ця історія продемонструвала, що наші діти отримують від нас невірну установку: ВСІХ ДОРОСЛИХ ТРЕБА СЛУХАТИСЯ.

А серед дорослих є і погані люди. Вони можуть спробувати використовувати наших дітей у своїх поганих цілях. Тому наші діти повинні чітко знати, що всі дорослі діляться на кілька груп:

1) Є сім’я — батьки, бабусі й дідусі, тітки й дядьки. Цим людям можна довіряти. Вони ніколи не зроблять тобі нічого поганого. Їх прохання і вимоги можна і потрібно виконувати.

2) Є знайомі — сусіди, мамині подруги, татові товариші. Ти можеш розмовляти з цими людьми, але їхні прохання і вимоги виконувати не зобов’язаний, поки не дозволять люди з першої групи.

3) Є дорослі, які ходять на роботу, щоб тебе вчити, лікувати, продавати тобі морозиво і так далі. Їх прохання і вимоги можна виконувати тільки в тій частині, в якій це стосується їхньої роботи. Ти зобов’язаний дати вчителю технології щоденник, якщо він вимагає, але якщо він закриває двері в кабінет, де крім тебе і нього — нікого, або намагається наполегливо дізнатися, де й о котрій годині ти гуляєш, ти повинен негайно розповісти про це батькам.

4) Є незнайомі люди. Ми не можемо знати, хороші вони чи погані. Тому ти не повинен виконувати жодне їхнє прохання або вимогу. А якщо незнайома людина наполягає, треба голосно кричати та кликати маму.

Наші діти повинні чітко знати, що дорослий — сильніший. Тому, не треба намагатися з ним боротися. З дорослим боротися може тільки дорослий.

І що — тепер завжди й всюди ходити за дитиною?

Наші діти повинні чітко знати, що найголовніше — це їхнє життя і здоров’я. І зберегти їх треба за всяку ціну. До речі, про це треба пам’ятати й батькам теж. Дуже часто ми побоюємося, що дитина виросте несамостійною, не зможе за себе постояти й так далі. Відмовляємося водити за ручку, надаємо їй право самому за себе постояти.

Ще з коментарів: «По-вашому, потрібно уподібнитися до цієї матусі й усюди ходити за дитинкою? А то раптом її комарик вкусить!», «Дитина буде робити помилки, і заздалегідь “навчити” її бути “розумною” у всіх ситуаціях неможливо», «Ви самі до якого віку своїх дітей за ручку водили?»

Неможливо, згодна. І вік постійної опіки один для всіх дітей, не визначити. Показник повинен бути один: до тих пір, поки дитина навчиться адекватно оцінювати ступінь небезпеки та правильно поводитися, опинившись у небезпечній ситуації. Хтось вчиться цьому вже до 8 років, а комусь треба чекати до 14.

Ну а як бути з тією дитиною, яку образили? Дитину треба вчити правильно реагувати на образи, які, повторю, неминучі. Відповідати. Не звертати уваги. Перекладати все в жарт. Реагувати несподівано.

Моя дочка, наприклад, на кожен випад на свою адресу навчилася відповідати: «Спасибі. Я тебе теж люблю». Допомагає. А головне — знайти способи, які допоможуть дитині підняти самооцінку. Їх багато, повірте. І тоді маленькій людині жити стане набагато легше.

Автор: Марина Солотова
Джерело: Моя дитина