Наша людина або не наша – можна зрозуміти за мовчазним спілкуванням
Територія натхнення

Наша людина або не наша – можна зрозуміти за мовчазним спілкуванням

Є вірна ознака своєї людини. Однієї зі своїх. Вам нічого не треба пояснювати, все і так абсолютно зрозуміло. Вам навіть речення закінчувати не потрібно; інша людина сама його закінчить. Можна лише одне слово сказати. А можна і слово не говорити – тільки подумати. Злегка торкнутися думкою, – і вона теж це знає, ця людина.

Вона заздалегідь сміється над нашими жартами. Вона вгадує пісню по одній ноті. А іноді і без ноти вгадує; першою заспівує цю пісню. І дихаємо ми в унісон.

І приймаємо один одного такими, якими є. Ми немов зустрілися після довгої розлуки, скучили одне за одним і відразу впізнали, звичайно! Моментально впізнали.

Своїх дізнаєшся за текстами, з музики, по запаху, по манері сміятися, за тембром голосу, – інстинктивно і відразу. Але найвірніша ознака – пояснювати нічого не треба. Ви розумієте один одного з півслова. Говорите на одній мові і мислите однаковими образами. А іноді і не говорите – мовчки розумієте один одного.

Так одна дівчина сказала коханому чоловікові: «Звичайно, ми завтра до неї поїдемо!». Але він-то нічого не вимовляв. Він подумав про те, що завтра треба б поїхати до його бабусі замість запланованої зустрічі з друзями. Він тільки подумав! А дівчина відповіла вголос. І у них таке було часто, – уявне спілкування…

Лев Толстой описав сцену, коли герой виводить крейдою початкові літери слів. А його кохана вгадує по буквах всю складну фразу. І сам Толстой це зробив, коли закохався в юну Софію. «В.м.і п.щ.з.ж.н.м.м.с.і н.щ.»- важко зрозуміти фразу, чи не так? «Ваша молодість і потреба щастя занадто жваво нагадують мені мою старість і неможливість щастя», – далі свідчення розходяться.

Софія Андріївна стверджувала, що вгадала фразу за початковими літерами. Тому епізод і перекочував в роман. Толстой записав у щоденнику, що Соня просила розтлумачити написане. Може, Соня не всю фразу зрозуміла? Не дивно. Це було довге і хитромудре послання: «В. м. і п. щ. з. ж. н. м. м. с. і н. щ. У ст. с. с. л. ст. н. м. і в. с. Л. З. м. В. з в. с. Т». Але тісний душевний зв’язок, коли люблячі розуміють один одного подумки, Толстой знав і описав точно.

Великий Гете писав про свій зв’язок з коханою дівчиною: «У закоханих магнетична сила особливо велика, і вона діє навіть на відстані. В юнацькі роки зі мною досить часто траплялося, що під час моїх самотніх прогулянок мною оволодівало сильне бажання побачити кохану дівчину, і я думав про неї до тих пір, поки й справді її не зустрічав. “У моїй кімнатці, – говорила вона, – мені стало раптом неспокійно, я не могла сама з цим впоратися, мені потрібно було бути тут”».

І є сумна вказівка на те, що це не наша людина, навіть якщо ми палаємо пристрастю і закохані. Але зі стосунків нічого не вийде… Ми говоримо на різних мовах. Не розуміємо один одного. І доводиться докладати зусилля для розуміння.

А дзвінки та повідомлення – завжди невпопад. Не вчасно. І немає часу для зустрічі, заважають обставини. А жарти людину не смішать. І пісні вона любить інші…

Між своїмм уявне спілкуванням і повне розуміння встановлюються відразу. Це не запорука щастя і гармонії, але це вірний знак «своєї людини». Недарма ми зустріли її на шляху. Тепер все залежить від здатності любити і берегти один одного. І берегти це дивовижне щасливе розуміння, – воно не вічне. І може зникнути, якщо зникне симпатія чи любов…

Ганна Кір’янова