“Старе крісло” – добра розповідь, від якої на серці стає тепліше
Територія натхнення

“Старе крісло” – добра розповідь, від якої на серці стає тепліше

Юля була незадоволена своєю квартирою… Вірніше, не зовсім квартирою, а тим, в якому будинку вона була. Майже перед самими вікнами проходила дорога – досить жвава траса, відокремлювана від під’їзду не менше «жвавим», в будь-який час дня і ночі, тротуаром.

Мало того, що простір біля будинку, не дивлячись на всі зусилля двірника, був вічно «всіяний» фантиками і зім’ятими упаковками, так сьогодні Юлія виявила, що хтось поставив біля під’їзної лавки старе крісло.

Юлина підозра впала на незнайомого, трохи пом’ятого, чоловіка в кепці і широких штанях, які при кожному русі погрожували зісковзнути з пояса до колін. Він сидів у кріслі, розвалившись, як у себе вдома.

Потім різко схопився, підтягнув штани і майже відразу зник, розчинившись в натовпі. Юлі тільки і залишалося, як допивати свій чай, стоячи біля вікна, так «милуватися» старим кріслом.

Крісло зовсім недовго стояло на самоті…

До нього підійшла кішка. Незважаючи на те, що Юлю з кішкою розділяла відстань і скло, жінці передався стан кішки.

Її переповнював боязкий захват, лагідна недовіра, якась неможлива радість. Кішечка обійшла крісло, потерлася об нього боком, щокою і різко встрибнула, згорнувшись на нерівному сидінні затишним клубочком.

Кішка лежала, майже щаслива, втупившись у оббивку забрудненим носом, старанно ухиляючись від дітей, негайно бажаючих кішку погладити.ї

Спокою їй не було, але кішка так хотіла продовжити своє щастя – нібито вона вдома, що ніяка сила не могла її з цього крісла зігнати. Юля спостерігала… А потім обернулася і новим поглядом окинула власний «будинок».

Бездоганний диван, два новеньких крісла, м’які меблі на кухні (під людський зад) – хіба це зробило її хоч на хвилину щасливою? А ось кішку привело в захват старе крісло, які ледь не розвалювалося.

Але ось захват цей – страшний, пронизливий безвихіддю, яку розуміла і приймала кішка. І тому вона намагалася, нехай хоча б на годину, забути цю вулицю і уявити, що вона знову вдома.

Юля допила свій остиглий чай, який просто застряг в її, пересохлому від хвилювання, горлі. Ну чому ніхто з людей, які проходили повз, не розуміє бажання цієї кішки? Чому вони тягнуть до неї свої руки, не залишаючи в спокої крихітну, майже забиту істоту? Так дайте їй «сьорбнути» хоч на пару миттєвостей щастя!!!

Зла на всіх, і в першу чергу, на себе, Юля натягнула спортивний костюм і вискочила на вулицю. Кішка вся помістилася у неї на руках і навіть, здається, ще залишалося місце. Навіть вуличне повітря було важче, ніж ця кішка в тремтячих жіночих руках…

Увечері кішка спала на спині, розкинувши свої тонкі лапки. З усіх боків її обнімав м’який плед, накинутий на шикарне крісло. А Юля радісно усміхалася… Ну хто б міг подумати, що вона буде щаслива, виявивши на боці дивана затяжку.

Крісло пустувало недовго і ось його вже зайняв кіт. Рудий кіт в ковтуни і з трохи порваним вухом. Накрапав дощ – тільки це кота не лякало… Він так давно не лежав на м’якому і майже забув, що це може бути так прекрасно.

Кіт лежав, а по ньому лупив дощ, немов спеціально намагаючись потрапити краплею важче. Вуха роз’їхалися по сторонам, очі щільно були закриті, але кіт не поспішав йти. Він просто вже не міг покинути старе крісло. Може, останнє крісло в його довгому і марному житті.

Нагадаю – поруч проходила дорога… Чоловік, чекаючи «свій» світлофор, зупинив погляд на мешканця крісла.

40 секунд… 40 довгих секунд він не відривав від кота погляд. Про що думав водій? Та хто його знає. Але через 20 хвилин він повернувся назад.

Автомобіль заїхав на тротуар, що пустував через дощ. Чоловік вийшов і відкрив з іншого боку двері. Він просто мовчав і стояв поруч з машиною. Кіт насилу відкрив промоклі наскрізь, волохаті повіки. Він не поспішав, чоловік не квапив…

Кіт змінив положення і сів, йому стало видно «нутрощі» машини – напівпрозорий пакет, а в ньому – корм і лоток. І найголовніше, велика лежанка!!!

Два стрибка – і кіт в сухості і теплі, притулився боком до мокрого, чоловічого коліна.

– Ну і страшненький ти, брате, – рудого кота почухали за вухом.

– Можна подумати – ти сам красень! – муркнув кіт і лизнув руку, яка його гладила.

Старе крісло залишилося одне. Але ми все вже зрозуміли, що ненадовго…

© ️Alisa Eshli