Нас можуть зрадити. Це так. Але головне – не зрадити себе…
Територія натхнення

Нас можуть зрадити. Це так. Але головне – не зрадити себе…

Одна жінка написала, що дуже хотіла дитину. Лікувалася довго, через десять років виявилася, нарешті, вагітна. А чоловік, який її забезпечував і теж хотів дітей, взяв і пішов до іншої. Раптово так. І сказав, що дитина йому не потрібна. Там уже є.

І ось що робити в такій трагічній ситуації? На що жити? На кого сподіватися? Може, поки не пізно, позбутися дитини? Серце розбите, грошей немає і самотність попереду…

Їй надавали купу порад. Правильних і не дуже. Висловили думку про чоловіка. Та й про неї теж. Порад багато було.

А одна жінка написала: мовляв, розумію. Мій чоловік не міг мати дітей, але дуже хотів. А я якось байдуже до цієї теми ставилася. Хоча я була здорова і цілком могла народити. Але врешті-решт чоловік мене умовив взяти двох прийомних діток. Нам вже по сорок років було.

Вмовив, значить. І взяли. Я заради нього погодилася, тому що він такий добрий чоловік. Так хотів взяти сиріток. Так мріяв піклуватися про них! Ось я і погодилася, згнітивши серце. Тоді ніяких донорів і сурогатних матерів не було.

Він цих дітей обожнював, все робив. А потім у однієї дитини знайшовся братик в будинку малятка. Нам повідомили. І я вирішила це немовля теж взяти. Мати його померла, товариш по чарці її вбив. Тому що якось несправедливо розлучати братів. Якось недобре…

Ну ось, через півроку чоловік сказав, що втомився жахливо. Він навіть не думав, як втомлюєшся від дітей. І уваги йому мало. І незручно. І тиші немає. Тому він пішов до молодої дівчині з роботи. Там спокійніше і взагалі, він мене розлюбив. Хоча, якщо здати дітей назад в дитбудинок, він може повернутися. Потім. Коли відпочине трохи з дівчиною.

І я залишилася з трьома дітьми. З чужими, вже вибачте, прямо скажу.

А зараз зайдіть до мене на сторінку і фотографії подивіться. Виросли три богатирі, шестеро онуків у мене. А мужик з бородою поруч зі мною – це мій другий чоловік. А на задньому плані наш будинок. І наш сад. Вдалині трошки море видно.

Так що я радити нічого не буду. Але ось така зі мною вийшла історія в житті.

І ця проста розповідь була кращою за всі поради, повчання і докори.

Нас можуть зрадити. Це так. Але головне – не зрадити себе. Себе і тих, хто від тебе залежить. Але це не порада. Це просто історія з життя…

Ганна Кір’янова