Найнебезпечніше – це півпорції… Півпорції їжі, уваги, любові
Психологія

Найнебезпечніше – це півпорції… Півпорції їжі, уваги, любові

Найнебезпечніше – це півпорції.
Коли ми цілу порцію отримуємо, ми ситі, нам досить. Коли тарілка порожня – саме це змушує піти на пошук їжі. Інакше ми від голоду помремо. А ось півпорції – це небезпечно. Це не дає ні ситості, ні волі. Піти страшно, адже тут є хоч щось, що нас живить. А в іншому місці – невідомо, що буде. Раптом порожня тарілка?

Ось ці півпорції погубили безліч розумних, здібних людей. Вони не наважилися піти з ситуації, яка повільно, але вірно позбавляла їх ресурсу: сил, впевненості, енергії. Поступово виникав дефіцит калорій, людина слабшала, але з ще більшим завзяттям боролася за свої півпорції і чекала їх. Це від голоду вона все більше цінувала те, що отримувала. Свої півпорції.

На роботі платять половину того, що потрібно для життя. Але піти в невідомість страшно, тут хоч щось дають. І людина перебивається якось, залазить в кредити, але нічого не змінює. Тут же все-таки годують. Регулярно дають юшку, а в іншому місці – хто знає, чи дадуть хоч щось?

У стосунках так само: півпорції любові є. Іноді увагу приділять, начебто ставляться добре, – іноді. Це не повна порція, не така любов, про яку інші розповідають, але хоч щось. І людина залишається в таких напівголодних стосунках, тому що починає дуже цінувати ті крихти, які отримує. Це відомо – чим довше триває недоїдання, тим ціннішою здається кожна крихта.

Ось ці півпорції не дають шукати нове. Тому залишаються на поганій роботі, терплять нещасливі стосунки. Адже тут хоч щось є. А там – невідомо, чи дадуть хоч крихту?

Сили тануть з кожним днем.
І ще ось що відбувається: той, хто дає півпорції грошей або любові, швидко метикує, що до чого. І півпорції змінюється чвертю. Або однієї восьмою… крихти, які просто підтримують життя. Навіщо витрачатися на того, хто згоден на півпорції? Треба просто не дати йому померти з голоду, якщо він корисний. І вистачить з нього!

Ось так і треба сказати: “досить з мене!”. І відправитися на пошуки кращого, поки є ще сили. Але це так важко, коли регулярно дають половину того, що потрібно. Або ще менше. Треба вимагати добавки. Або йти. Тому що сили закінчуються непомітно…

Ганна Кір’янова