Найправдивіша книжка про виховання дітей. Батькам без почуття гумору не читати!
Для дітей

Найправдивіша книжка про виховання дітей. Батькам без почуття гумору не читати!

Сестра мені каже – напиши книжку про виховання дітей. Ти, мовляв, завжди мені підказуєш і заспокоюєш, коли я переживаю. А скільки ще людей хвилюється. А я кажу: ну ти ж мене знаєш – як я її напишу? Якби я писала таку книжку, то це була б снайбільш депресивна книжка в світі.

Я б написала щось на кшталт:

Дорогі люди! Повірте, вам буде важко, погано, страшно і ви будете себе ненавидіти. Тому що ви допустите всі можливі помилки виховання, які тільки можна допустити. Ви все зробите неправильно. У вас не вистачить терпіння, мудрості, розуму, вправності, часу і сил. Ви налажаєте, як тільки зможете. І ніяка книжка вам не допоможе.

І ще дописала б:

Але ви це… нічого не бійтеся. Це нормально, тільки так все і відбувається. У всіх. Навіть у тих, хто потім написав непотрібні книжки про дитяче виховання. Така вона – доля батьків – мучитися даремно, без надії, без нагороди і без результату. Так що не партеся. Все добре.

А ці всі, у яких в фейсбуці “мармелад” – просто недоговорюють. У них теж блює, пісяє, какає, б’є ногою в обличчя уві сні. Ниє, не дає побути на самоті в туалеті. Вони теж втомлюються, зриваються, кричать на невинних дітей. Одного разу навіть шльопнули. Так-так. Психували і ненавиділи себе за скороминущу думку викинути маленького крикуна в кватирку. А коли діти підросли, то вони теж закатували цим щасливим на фотографіях батькам істерики, брехали, маніпулювали, хамили, доводили до сказу, крали, ображали бабусю, доконували вчителів в школі, принижували слабких, здійснювали пекельні дурниці, були невдячні, жорстокі, аморальні , немилосердні, ліниві, грубі, потрапляли під поганий вплив, тікали з дому і поверталися в сльозах… все або багато з цього було.

Не тому що діти злі або там жахливі істоти (це так, але не суть), а просто вони повинні все спробувати самі – ви ж не можете за них перший раз спробувати солодку полуницю або гіркий перець?

Точно так же, як би ви не старалися, вони самі в якийсь момент розсмакують не тільки солодкі плоди розуму, світла і доброти, а й зло, лінь, смуток і інші смертні гріхи (ну по-дитячому так – маленькі такі смертні грішки, з пузкими щічками і ще плоскими грудьми).

Ваша справа – бути поруч, засмучуватися, губитися, не знати, що робити, перебувати, придумувати, що робити, ну і любити їх, тому що, ну а як? – коротше, продовжувати тягнути лямку свого безпросвітного батьківства, і, якщо дуже пощастить, підштовхувати до висновків.

Так що у інших добре, світло і радісно не тому що вони краще виховують своїх дітей. У фейсбуці просто стоїть фільтр такий, щоб все це не показувати. Заборонено показувати голих людей і нарікати на батьківську долю. А так все можна. Котиків можна, політику можна, яке це щастя – мати дітей – так будь ласка! Все одно ніхто не зізнається в зворотному. Тому що вибору немає. Доводиться відчувати щастя в вільні від «лямки» моменти. І вам доведеться. Ви просто змушені будете цих дітей любити і відчувати щастя від абсолютно ідіотських речей.

Так що заспокойтеся, дорогі люди. Ви не боги, а діти ваші – не ангели. Ви робите, що можете. Ніхто не Бетмен, коли справа доходить до дітей.

Хороша новина в тому, що пошкодувати про скоєне неможливо. Не від перманентної радості, як прийнято брехати, а просто немає такої опції. Так все влаштовано. Адже вони вже є – діти ці – ось такі, а не якісь інші. Їх не було в світі. А тепер є. Нові маленькі люди. І щось з них буде. Адже диво? А всякі там помилки виховання, позбавлення волі, нестача часу, нервування, дитячі хвороби, жахи дорослішання та інша низка перешкод – ну так що ж, краще ж не буде, тепер це на все життя. Змиріться.

І нехай буде з вами сила.
Ось і вся книжка. Готово!

Світлана Дорошева