3 ситуації, в яких ми, самі того не помічаючи, грубо порушуємо особисті кордони своїх дітей
Для дітей

3 ситуації, в яких ми, самі того не помічаючи, грубо порушуємо особисті кордони своїх дітей

Насправді, ми ж хочемо, як краще. Тому частенько дозволяємо собі трохи поманіпулювати своїми дітьми, бо точно впевнені – це їм тільки на користь. Іноді ж ми і зовсім не помічаємо, як грубо втручаємося у їх «особисту територію» в спробах «достукатися» до свідомості і совісті. Але порушення кордонів від цього не стає менш болючим. А наслідки такої нашої поведінки, як стверджує психолог-педагог Наталія Бочечка, не змусять себе чекати, і обов’язково виллються в:

  • Втрату самоцінності і тотальну невпевненість в своїх силах;
  • Перехід нераціональних установок в несвідомий рівень (наприклад, в дитинстві ми змушуємодитину доїдати все до кінця, а в дорослому житті вона страждає від ожиріння);
  • Зайву жорстокість, схильність до крадіжок;
  • Захворювання психосоматичного типу.

Фахівці попереджають, що наступні 3 ситуації, хоч і не так очевидно, але все-таки є порушенням кордонів вашої дитини:

1. Дитина не має права відмовити вам у проханні

У тітки Марини день народження. Ви активно зайняті зборами, а ваш син-підліток зовсім не поділяє вашого ентузіазму і не хоче їхати до неї в гості. Ви здивовані, розсерджені і налаштовані рішуче: вітати мамину подругу необхідно тільки всією сім’єю! Йому нічого не залишається, як змиритися і тягнутися разом з вами на чуже нецікаве для нього свято замість того, щоб поспілкуватися з друзями або зайнятися чимось корисним і приємним для нього самого.

Вам доведеться навчитися миритися з правом дитини на автономність. Як би нам не хотілося, у дитини, особливо підлітка, має бути власний час, власний простір і можливість приймати власні рішення.

2. У дитини немає території, куди б не ступала нога дорослого

Охоче ​​віримо, що дитяча кімната більше схожа на барліг бурого ведмедя і з неї того й гляди почне вивалюватися живність, типу тарганів або слимаків. Але коли вам страшенно хочеться зайти туди і вичистити дощенту ці «авгієві стайні», зупиніть себе. Цим ви покажете дитині, що абсолютно не вважаєте її дорослою людиною. Вона для вас назавжди «маленька», в чиє життя можна безкарно вторгатися. У цьому випадку ні про яке дорослішання і мови бути не може.

3. Вона змушена любити родичів

«Що ти як бовдур завмер? А ну швидко поцілуй бабусю і скажи дідусеві спасибі!». А бабусю цілувати, ох як не хочеться! А все тому, що від неї тривожно пахне аптекою і старістю. І ось ще питання: чому дитина повинна відчувати ті почуття, які їй нав’язали дорослі, подяку, наприклад? Всі емоції повинні йти від чистого серця дитини, а подібні вимоги з боку дорослих – справжнє насильство над особистістю.

Психологи радять з метою профілактики порушення кордонів дитячої особистості, ставитися до малюка не як до звичного члену сім’ї, а як до приємного бонусу, подарованого вам життям. Вчіться відпускати. Адже відпускаючи дитину в доросле життя, ви її не втрачаєте, навпаки зміцнюєте зв’язок між батьками і дітьми.

А ви вимагаєте щось подібне від своїх діточок?