Не треба зривати зло на беззахисних, навіть якщо дуже важко на душі
Територія натхнення

Не треба зривати зло на беззахисних, навіть якщо дуже важко на душі

Від однієї вчительки пішов чоловік. Взяв і пішов до іншої. Але з такого приводу лікарняний не дають і відпустку не надають. І вона вийшла на роботу. Уявляєте, в якому стані. І трималася, а потім накричала на тиху світленьку дівчинку. За тупість.

Дівчинка погано вчилася, і в цей день не могла зрозуміти найпростіший приклад. Вона з бабусею жила, мама пила – в містечку всі це знали. Ну ось, накричала вчителька і наговорила образливих слів; а дівчинка лише тихо плакала – вона тихенька була. І все; дрібний випадок. А потім вчителька прийшла додому – порожньо і тихо. І так їй стало нестерпно важко, цій жінці – не через чоловіка навіть. Через дівчинку. І вона гірко плакала всю ніч, ходила, пила воду…

А на ранок прийшла на роботу і дівчинці сказала: «Пробач мене, Оленочко! Вибач, будь ласка! Мені соромно, що я тебе образила. Від мене чоловік пішов, а я на тобі зло зірвала!». І Оленка тихо сказала, що це нічого, нічого!

Не плачте! Я звикла, що кричать. На мене всі кричать, я тупа. І б’ють… І вчителька обняла Оленку. А потім, знаєте; стала з нею займатися, додому до себе водити після уроків, годувати супом. І пережила найгірший час.

І Оленка краще стала вчитися.

І поправилась трошки. Це я про те, що не треба зривати зло на беззахисних, навіть якщо дуже важко на душі. Від цього потім гірко і ще важче. Навпаки, треба про когось подбати – це полегшує страждання. Так влаштована душа у нас – так її можна втішити в печалі. Іноді – тільки так…

Ганна Кір’янова