“Хвиля добра”: чудова розповідь про те, як одне добре слово змінює людей
Територія натхнення

“Хвиля добра”: чудова розповідь про те, як одне добре слово змінює людей

Тягну відро винограду, ззаду в рюкзаку ще декілька кілограм айви б’ють по спині. І тут чую:

– Вах, красуня! Який я щасливий тебе бачити!

Дивлюся – назустріч йде чоловік, дуже кавказької національності. Дивиться не в телефон. На мене дивиться. На відро моє виноградне дивиться. І усміхається.

“Знаємо ми вас, дітей гарячих гір. У вас усі красуні” – думаю я – а в самої усмішка розповзається до вух.

Заходжу в магазин, дивлюся в дзеркальну вітрину – ого, звідкись й рум’янець узявся! Розчервонілася, очі горять, на обличчі ямочки – а всього лише незнайомий чоловік красунею назвав.

Тут і спина випросталася, і волосся з чола відкинулося. Дивлюся на продавщицю – а в тієї туга зелена на обличчі. У кожному оці по кулемету причаїлося. Так мабуть, дістали покупці та людство загалом – що всіх би на фарш і покришила. Тим більше, що м’ясорубка он, за плечем стоїть.

– Як я рада вас бачити! – Вигукую – Який у вас гарний шарфик на шиї – просто незвичайний.

Я що? Так, прибрехала трохи про шарфик! Але в мене гарного настрою стало несподівано багато – через край переплескується. Потрібно ж поділитися!

Дивлюся – кулемети від’їхали і бійниці закрилися в очах. А замість них світло з’явилося. Ласкаве таке, кольору неба.

– Спасибі! – Усміхається мені, – Що вам запропонувати? У нас сьогодні грудинка свіжа-свіжа.

Ну красуня, чисто красуня! І шарфик на шиї і справді на шарфик схожий став, а не на похмуру ганчірочку.

Повертаюся додому, притискаючи грудинку до грудей. А тут назустріч сусідка – зла, як сто тисяч чортів.

– Чого це ви свого кота тут завели і не годуєте? Він у мого Тузика їжу краде, худоба чорна!

Тузик – це величезна псина, для якої мій котик все одно що бутерброд на один зуб. Так у Тузика в мисці костомахи більші, ніж мій котик разом із хвостом. Але сусідці не доведеш. Вона зараз за свого Тузика готова порвати і мене, і котика в придачу.

Іншим разом, я б хотіла розповісти сусідці, що я думаю з приводу її собаки і її самої. Але сьогодні мені ніяк не свариться. У мене сьогодні такий настрій – що я готова будь-якого голодного Тузика нагодувати.

– Яка я рада вас бачити! – вигукую – так люблю ваше цуценя – сил ніяких немає. Ось, хочете – грудинку йому цю віддам. Дивіться, яка вона гарна!

Дивлюся – а злісний оскал сусідки перетворився на досить милу усмішку. Підтяглися брили і перетворилися на звичайні щоки, волосся кучерями по плечах розкинулося

– Та що ви, буду я ще цьому гаду ненажерливому грудинку вашу давати. Давайте я краще вашого котика пригощу! Киць-киць-киць! Іди сюди моя краса!

У моєї злодійки чорної аж очі на лоба полізли! Такої ласки від тієї, що крім як: “Уб’ю, худобу!” говорила – вона на віки не чула…

А лише однин подорожній сказав іншому подорожньому: “Який я щасливий тебе бачити!”

Так, може, навіть не сказав йому, а в телефон сказав.

Але все одно хвиля пішла!

Говоріть один одному більше добрих слів. Просто так.
І все буде у всіх чудово!

Ірина Подгурська