Як нам отруюють радість життя. Який же повчальний текст для кожної людини!
Територія натхнення

Як нам отруюють радість життя. Який же повчальний текст для кожної людини!

Одного хлопчика мама привезла на озеро.

Він уперше побачив озеро в чотири роки. Він був вражений. Стояла спека. Мама сіла на рушник і дістала книжку. А хлопчику суворо сказала: “Ти можеш похлюпатися у воді. Але дивись, не замочи трусики, а то я тебе випорю!”. І випорола б. Така була у неї манера. Хлопчик стояв ніжками у воді і боявся поворухнутися. Вода була прозора та прохолодна, приваблива. Інші діти купалися і бризкалися, верещали і реготали. А хлопчик стояв у воді і боявся поворухнутися. І боявся дітей, які могли його оббризкати. Був чудовий спекотний літній день.

Так отруюють радість життя. Тобі щось ніби дають, але при цьому тобі нічого не можна. Ти можеш забруднитись, забризкатися, розчарувати або навіть отримати по вуху, якщо не виправдаєш очікувань. Стій, як пам’ятник, по щиколотку в воді у спекотний день. А потім тебе візьмуть за руку і заберуть з озера, похваливши за те, що ти був хорошим. Або просто не вдарять. Не кричать: “Ах, ви мене розчарували!”.

І багато людей так проживають життя – стоять у спекотний день по щиколотку в прохолодній воді і бояться замочити трусики. Бояться поворухнутись і щось зробити не так.

Мене в дитинстві випустили у двір у сніжно-білому пуховому светрі. Розкішна була річ. І теж мама звеліла бути акуратною. Я дуже старалася, правда. Гуляння було зіпсоване, адже треба бути обережним! На щастя, я негайно впала в єдину калюжу. І ще зверху мене хвилею бруду захлеснуло. Я заплакала та пішла додому; з мене капав бруд. Мені теж років зо чотири було, тоді діти гуляли самостійно у дворі.

Ну і що? Мама розпитала, чи я не вдарилася. А потім відмила мене у ванні з піною “Селена”. Светр попрали, він став крихітним, якраз наліз на іграшкового ведмедика. Повністю нічого страшного не трапилося, хоча мама засмутилася, звичайно. Тоді мало було гарних речей.

Розумієте, у житті неможливо жити і не забруднитися. Не падати. Не мочити штанці в озері. Не отримувати по лобі від хуліганів та не губити іграшки. Неможливо прожити життя і жодного разу не впасти. І неможливо скупатися в холодному озері, не замочивши трусики. Всяке буває в житті; вберегтися від усього і зберегти білизну одягу неможливо, якщо жити по-справжньому.

Але багато людей смертельно бояться невдачі чи падіння. І стоять на одному місці, намагаючись не рухатися. І сахаються від тих, хто сміється і бризкається. А потім їх відводять за руку ангели смерті, і вони жалібно озираються на блакитне озеро. І навіть на брудну калюжу; це також цікаво. І їх кладуть в акуратну скриньку в білих светрах, зовсім білих.

Живіть. Я часто кажу: “Нічого страшного”. І на прийомі так говорю, і в житті. Якщо справді нічого страшного. Ну, упав, забруднився, вдарився. Нічого, це минеться. Страшно стояти у воді і боятися поворухнутися. І бачити у відображенні своє постаріле обличчя…

Ганна Кір’янова