Якщо людина когось покинула, треба їй показати, що сталося з тим, кого вона залишила…
Територія натхнення

Якщо людина когось покинула, треба їй показати, що сталося з тим, кого вона залишила…

Якщо людина когось покинула, не залишила, не розлучилася, а саме покинула, ось як Хлопчика-мізинчика в лісі, з хлібними крихтами в кишені, – треба їй показати на власні очі, що сталося з тим, кого вона покинула.

Просто показати. Тому що кинула людина когось і пішла до свого теплого затишного будинку. Зітхнула, звісно. Впевнила себе, що іншого виходу не було. І вигадала, що кинутий якось сам розбереться. Не пропаде. Навіщо про це думати?

От і не думають. А показати було б треба, що стало з покинутою дитиною, собакою, котом… Як їм там у лісі.

Один чоловік ось покинув жінку. З дитиною разом. І грошей не давав взагалі, жодної копійки. Хоча були гроші, він же сам харчувався і одягався. Просто не давав, та й годі. Думав, що один раз даси – потім все життя платитимеш. Ну якщо присудять аліменти, тоді інша справа. Кому хочеться зв’язуватися з приставами і таке інше? Можуть не випустити в Туреччину потім!

Так минуло п’ять років. Ця Наталка йому не дзвонила і не писала. І на аліменти не подавала. Ну, значить, були в неї гроші, так? А про немовля він взагалі не думав, він його бачив один раз, у ковдрі. Начебто був хлопчик… Хлопчик-мізинчик.

Якось під Новий рік він опинився у цьому селищі. По роботі був у відрядженні. І ось вирішив зайти; він не негідником був. Проста людина, як тато Хлопчика-мізинчика. Звичайний такий чоловік.

Він купив кілограм мандаринів, цукерок узяв, хлопушку. І, розуміючи, що страшно ризикує, адже тепер про нього згадають і можуть почати вимагати гроші, все ж таки постукав у квартиру. Йому відкрила Наталя. Постаріла і змучена, вона дуже змінилася.

І у квартирі стояла ялинка з бідними іграшками. Біля ялинки грався хлопчик. Пахло супом. Хлопчик був бідно одягнений, колготки заштопані, сорочка давно мала. Тапочки на ногах, бо дуло з усіх щілин. Злиденна обстановка, прямо скажемо.

Наташа тихо розповідала, що роботи нема. Перебивається абияк, миє підлогу в лікарні. У каструлі булькав суп, навіть не суп, а холодець із курячих голів та ніг, це на свято. Мандарини якось дико виглядали на порожньому старому столі… А хлопчик підійшов і розповів, соромлячись, що ялинка в нього дуже гарна. Штучна. Але вона як справжня: у неї від старості так само голки обсипаються, подивіться! Це ще мамина ялинка!

Загалом, довго все розповідати, всі ці жахливі та жалісні речі. І цей чоловік дивився на свої мандарини та хлопушку, боявся очі підняти. Він же був не негідник, розумієте? Звичайний чоловік. Як той, із казки, що залишив свого хлопчика в лісі…

На щастя скінчилося все нормально. Цей батько тепер дає гроші. І приїжджає відвідувати свого хлопчика з подарунками та солодощами. Все начебто налагодилося.

Ось чому всім, хто покинув когось у лісі, потрібно показати, що стало з тими, кого вони залишили. Просто показати. Якщо є в людині щось людське – це і буде її покаранням. А більше не треба. Цього достатньо.

Ганна Кір’янова