Все можна пережити в цьому житті, поки є про кого дбати і кого любити
Територія натхнення

Все можна пережити в цьому житті, поки є про кого дбати і кого любити

Під час блокади цю маленьку дівчинку евакуювали із Ленінграду. Оленка її звали. А прізвище своє вона забула, такою вона була маленькою й змученою. Вона втратила всю сім’ю; маму, бабусю, старшого братика…

А її знайшла спеціальна бригада виснажених дівчат — тоді ходили по квартирах страшною блокадною зимою, шукали дітей, у яких загинули батьки або при смерті були…

Ось Оленку знайшли та змогли відправити в евакуацію. Вона не пам’ятала, як дітей везли в вантажівці по льоду, не пам’ятала, як потрапила до дитячого будинку; вона маленька була. Як виснажений гномик з великою головою на тонкій шийці.

І вона вже не хотіла їсти. Таке буває при дистрофії. Вона лежала в ліжку або сиділа на стільчику біля грубки. Грілася. І мовчала. Думали, що Оленка помре. Багато дітей померло вже у евакуації; сильне виснаження, і немає сил жити та їсти. І гратися. І дихати.

І одноногий фронтовик дядько Коля років двадцяти від народження, зробив зі старого рушника ляльку. Якось підрізав, загорнув, пришив, — вийшла потворна лялька. Він олівцем намалював ляльці очі та ротик. І носик-закорючку.

Дав ляльку Оленці і сказав серйозно: «Ти, Оленко, баюкай ляльку. І вчи її їсти добре! Ти тепер її мама. І вже подбай про неї. А то вона хворіє і така слабка. Навіть не плаче!».

І ця Оленка раптом вчепилася в ляльку і пригорнула її до себе. І почала колихати і гладити тонкими ручками. А за обідом годувала ляльку кашею, щось шепотіла їй лагідне. І сама поїла кашу та шматочок хлібця, — годували не різносолами в евакуації.

Ну ось, Оленка і спала з лялькою, і біля грубки її гріла, обіймала її і дбала про ляльку. Про потворну ляльку зі старого рушника з намальованими очима.

…Дівчинка вижила. Тому що їй не можна було померти; треба дбати про ляльку, розумієте? КОЛИ ТРЕБА ПРО КОГОСЬ ПІКЛУВАТИСЯ, — ЦЕ ВЕЛИЧЕЗНА СИЛА ЖИТТЯ ДЛЯ ДЕЯКИХ ЛЮДЕЙ.

Для таких як ця дівчинка. Яка стала медсестрою згодом і прожила довге життя. І руки її завжди були зайняті. А серце наповнене…

Ганна Кір’янова