Тримайте міцно свою дитину. І пам’ятайте – вона зовсім беззахисна і залежить від вас!
Територія натхнення

Тримайте міцно свою дитину. І пам’ятайте – вона зовсім беззахисна і залежить від вас!

Іл.: Nino Chakvetadze 

За дитиною треба дивитися. Банальне нагадування, так?

Тільки вчора воно перестало бути банальним, коли одна сім’я в аеропорту втратила хлопчика чотирьох років. Сім’я із трьох дорослих втратила хлопчика. Спочатку мама, тато та бабуся сиділи за столиком, їли булки з котлетами та пили пиво. А хлопчик бігав поруч із сімейством, а потім заблукав у круглій залі з безліччю виходів на посадку. Я й сама мало не заблукала. Ця родина взагалі на хлопчика не звертала уваги й до цього: мама нюхала парфуми в “дьюті фрі”, тато грузив у кошик бутлі з алкоголем, бабуся розглядала у дзеркальці свої нові брови та переписувалася у телефоні.

А потім вони вирішили поїсти і хлопчик загубився. І, знаєте, літак затримали, хоч час вильоту давно минув. Співробітники аеропорту та інші пасажири шукали хлопчика. Наш рейс також відклали. Усі шукали дитину. І врешті-решт хлопчика знайшли. Пасажири аплодували. Стояли і плескали в долоні, не знаючи, як ще виразити радість і спад напруги. А мама схопила хлопчика за руку і потягла до літака. Тато та бабуся трималися індиферентно, як писав Зощенко. З буддійським спокоєм перетравлювали пиво та котлети.

Все скінчилося добре. На цей раз. І я далека від засудження. Хоча ні. Близька до нього. Тримайте дитину за руку, їй лише чотири роки, і вона в чужій країні. Та в будь-якій країні, хоч поряд з будинком – тримайте дитину за руку. Тому що будь-якої миті можна перестати бути мамою, татом і бабусею. Немає кому буде ними бути. Можна буде скільки завгодно потім плакати і скаржитися, тільки нічого не зміниш. Літаки відлітають без нас іноді, іноді вони нікого не чекають. І поїзди йдуть безповоротно.

Або на пляжі крихітна дівчинка, вся червона і в поті, кричала диким хрипким голосом, вона ще не вміє говорити. Вона перегрілася, можливо, вона захворіла, їй погано під пекучим сонцем, ось вона й кричить із останніх сил. Що вона може зробити, як себе захистити? Вона ще ходити майже не вміє. А батьки ходити вміють добре. Вони ходили за коктейлями дуже швидко. І плавали у басейні весело. Іти їм не хотілося, вони змочували свою кричущу дівчинку водою з пляшки. Щоб охолодити та заспокоїти. Змочать і знову йдуть за коктейлем. А дитина кричить і звивається, вся червона… Виривається із рук. Так ці батьки намагалися заткнути рота малюка соскою та яблуком. Нехай соску посмокче, яблуко погризе і заспокоїться. Немовля відбивалося і кричало хрипко. Люди похмуро дивилися на цей відпочинок, потім одна жінка похилого віку порадила хоча б забрати дівчинку в тінь і змочити їй рот водою. Батьки вдали, що це не їм кажуть. І вп’ялися в коктейлі. Дівчинку вони потім забрали в номер, бо люди почали підходити і поки що мовчки дивитись. Похмуро і з осудом. Мама і тато дитини невиразно зрозуміли, що нічим хорошим для них це не скінчиться. І все ж таки пішли з пляжу.

І що зробиш? Та майже нічого. Тому що давати поради, робити зауваження та критикувати батьків начебто не можна. Некрасиво та неетично. І толку немає; вони потім поводитимуться так само, от і все. Поки не полетить літак і не поїде безповоротно потяг… Або дитя не виросте і не заявить протест. Який страшенно здивує батьків: як? Ми ж все для тебе робили! Возили на курорти та купували котлети! Давали яблуко погризти та поливали водою! Який ти невдячний!

Тримайте міцно свою дитину. І пам’ятайте – вона зовсім беззахисна і залежить від вас. Чужі люди – це чужі люди. А у дитини нікого немає, окрім батьків.

І дуже мені сподобався величезний товстий рудий чоловік, справжній Гаргантюа, велетень! Він йшов як величезний кенгуру; його товсті руді немовлята, всі троє, були до нього міцно пристебнуті. Вони у таких спеціальних висячих сумочках сиділи. І цей величезний тато їх по черзі діставав, гладив та цілував. Перевіряв, чи з ними все гаразд. Інвентаризував своїх дітей. Один старший хлопчик і двоє близнюків сиділи у зручних сумочках. А маленька мама йшла поруч на каблучках і давала діткам попити з пляшечки. І міцно трималася за рудого велетня, чіпко так. І правильно робила. Треба тримати та триматися за своїх. А не пити пиво, на яке рудий велетень поглядав, звісно. Але потім дивився із захопленням та любов’ю на своїх великих рудих малюків і на чорненьку дружину. І на квитки на літак відповідально дивився. Ось йому можна було також поаплодувати.

Тримайте дітей за руку. Це банально. Але нещастя та втрата теж банальні…

Ганна Кір’янова