Одна дівчинка чекала на Новий рік;
дуже чекала, щосили. Їй мама сказала, що рівно о дванадцятій годині можна загадати бажання – і воно здійсниться! Дівчинка повірила. Вона ж маленька ще була. Вона вірила у дива. І навіть заздалегідь почала вигадувати бажання: дуже багато! Але треба вибрати одне.
Або поїздку на море – вона на морі ніколи не була! Або ляльку Барбі. Це дуже дорога лялька, але така гарна. Або велосипед. Це ще дорожче, але як чудово їздити по дворі й дзвонити в дзвіночок! Загалом багато бажань дуже. І обирати таке цікаво. Це так чудово – загадувати бажання!
І тут у мами з донькою собачка загубилася – маленький волохатий песик. Втік на вулиці, злякався петарди, яку хлопчаки підірвали. І мама з донькою кинулися за собачкою. Довго її шукали у темряві, кілька годин. Обморозили собі щоки та пальці. Плакали і кликали… Але не змогли знайти свого песика.
Вони повернулися додому – що робити? І замість записок із бажаннями стали писати оголошення про собачку. Може, хтось її бачив?
Коли настала північ, вони сиділи з обмороженими щоками, по яких текли сльози. І дівчинка все-таки загадала від щирого серця бажання. Одне. Тепер не треба було вибирати: тільки одне бажання у них з мамою було – щоб собачка знайшлася! Більше нічого не треба!
І вона знайшлася. Знайшлася! Прибігла у двір, голосно гавкала і скигнула. Їй було холодно і страшно.
І дівчинка схопила свого песика, притиснула до грудей і повірила – бажання здійснюються у Новий рік!
Інколи й особливо вибирати не треба. Багато чого хочеться, багато в нас бажань. Поки щось не станеться. Поки ми не зрозуміємо, яке насправді в нас бажання. Дуже просто: щоб близькі були з нами завжди. Щоб вони не губилися. Щоб ми могли притиснути їх до грудей щосили. Ось наше головне бажання. Нехай воно збудеться, а решта – не так вже й важливо. Решта – це потім…
