Багато років тому, коли ще була жива моя мудра бабуся, вона сказала нам з мамою одну чудову річ…
Територія натхнення

Багато років тому, коли ще була жива моя мудра бабуся, вона сказала нам з мамою одну чудову річ…

Багато років тому, коли ще була жива моя мудра бабуся, вона одного разу сказала нам з мамою, коли ми вішали нові штори до Великодня, одну чудову річ… Штори були, на ті часи, новомодні: з асиметричними ламбрекенами, пензлями, іншими прибамбасами.

Вони ніяк не хотіли причіплятися до карнизів, падали нам на голову… ми лаялися, поркалися, реготали, знову бралися за справу…

– Ще зовсім недавно я б до стелі стрибала, якби у мене з’явилися такі штори, – сказала бабуся, – а зараз ні крупинки бажання… Воно проходить, дівчата… бажання проходить. До всього. І до речей, і до людей…

Робіть все, поки ще у вас є на це бажання. Витрачайте гроші на дурниці – не накопичуйте! Дурниця дарує радість, а накопичення – ні.

Куди збирати? На похорон? Ще нікого непохованим не залишили…

Радійте, поки є радість… Любіть, поки хочеться… Настає час, коли і тепла чужого не хочеться… Нічого вже не хочеться…

Напевно, природа так спеціально робить, щоб ми спокійніше йшли, не чіплялися ні за барахло, ні за людей… Ось і я вже готова піти… А якби зараз могла повернутися у ваші роки, то жила б одним днем, і раділа кожному бажанню…

Бабусі давно немає. А я живу саме так: одним днем, і радіючи кожному бажанню.

Ліля Град