Кожному дістанеться шматочок щастя… Комусь великий. Комусь – маленький. Але дістанеться кожному
Територія натхнення

Кожному дістанеться шматочок щастя… Комусь великий. Комусь – маленький. Але дістанеться кожному

Кожному дістанеться шматочок щастя… Комусь великий. Комусь – маленький. Але дістанеться кожному. Навіть якщо ні на що не сподіваєшся, але без злості та заздрощів дивишся, як інші їдять смаколики.

Злива нас загнала до піцерії – пахло дуже смачно. Тепло. Затишно. Але піцу мені небажано їсти. А мінеральну воду – бажано. Замість піци. І ми сіли за столик з мінеральною водою – не буде ж моя близька людина їсти піцу, доки я воду п’ю. Це якось недобре. Ось так само погано, як те, що я побачила відразу.

Дві дівчини забігли, зовсім мокрі. Молоді такі, навіть не дівчата, а дівчатка. Їх теж дощ застиг. І одна дівчинка, вгодована, щільна, замовила собі шматок піци, тістечко, салат та чай. А друга, мокра як мишка і така сама крихітна, нічого не замовила. Сказала сором’язливо: “У мене грошей немає. Я мамі віддала!” Боязко сказала і тихо, щоб ніхто не почув. Лише подруга. Але все добре чути в невеликому приміщенні.

Вони сіли за стіл. І щільна дівчинка почала їсти. Їсти й чаєм запивати, віддуваючись. Я так здивувалася, що навіть не знала, що робити. Не підходити ж до чужого столика, не роздавати поради, не купувати ж піцу, щоб дати дівчинці-мишці, – це принизливо. Я знаю. Я сама була бідною студенткою. І мокра дівчинка-мишка сиділа та дивилася, як щільна дівчинка – морська свинка підкріплюється. Може, й не морська. Просто – свинка. Тому що вона без сором’язливості пила і їла з великим апетитом. Свій великий шматок піци їла. І облизувала пальці. А мишка відводила очі і намагалася дивитися на всі боки, щоб не збентежити приятельку. Не видати своє бажання відкусити шматочок… Вона смикала ремінець рюкзачка, дивилася на свої мокрі туфлі, на стіни, на прилавок…

І тут з-за стійки вийшов чудовий юнак. Принц. Він там місив тісто і розкочував кола для піци. Прекрасний принц! Трохи незграбний. Трохи руки й ноги ще великі. Трохи прищики на підборідді. Але видний хлопець. Гарний. Просто дуже молодий. Мабуть, він там підробляє. Студент, мабуть. І він підійшов до мишки-дівчинки і елегантно подав їй шматок піци на тарілці. І чай. І сказав: «Ваше замовлення готове!» Так уклонився, як справжній принц. І усміхнувся до дівчинки. А вона йому. Вона почала лепетати, що нічого не замовляла. А принц відповів, що то за рахунок закладу. І від нього особисто. Просто відчувалося, як між ними іскра пробігла. І юнак просто весь світився. І дівчинка також. А цупка дівчинка навіть їсти перестала. І дивилася досить заздрісно. Вона теж зрозуміла, що тепер іншій дівчинці дають шматочок щастя. Ось зараз. Просто при ній! А з нею не поділилися.

Дощ скінчився, і ми пішли – треба було поспішати. Принц повернувся до роботи і дивився на мишку. І на другу дівчинку, яка без задоволення доїдала тістечка. Чізкейк, як воно називається. Дорогий! Можна було подрузі купити чаю та шматочок піци, правда? Замість тістечка…

Але кожен все одно отримає свій шматочок щастя. Я вірю в це. І на власні очі бачу. Кожен отримає. Хто поки що просто терпляче сидить і чекає, поки інші їдять. І не здогадуються пригостити.

Ганна Кір’янова