Ніколи не забувайте про все хороше. Тоді життя стає щасливішим!
Територія натхнення

Ніколи не забувайте про все хороше. Тоді життя стає щасливішим!

Був давним-давно сумний рік.
І він закінчувався. У країні жахливе відбувалося, їжі майже не було. Не кажучи про ласощі та іграшки. Але я все одно купила квиток на ялинку для маленької доньки; на ялинку у музеї! Чомусь у музеї мистецтв оголосили ялинку. І обіцяли танці, ігри, конкурси та подарунки. Діда Мороза та Снігуроньку!

І на свої маленькі гроші я купила ось квиток – ми бідно жили. Мені було 23 роки, а доньці – чотири. І вона дуже чекала ялинку – вперше. Адже на садок у нас також грошей не було. І ось – перша ялинка! Ми дуже чекали. І стався страшний мороз, просто дикий – але ми закуталися як слід і поїхали на ялинку до музею. І абияк по холоду і завірюсі добрели. А в музеї – порожньо та темно. І кажуть: ялинка скасовується. Ніхто не купив квитки, грошей люди зовсім не мають. Та ще люта стужа.

Вибачте, кажуть, ми повернемо гроші за білет! А за місяць ці гроші вже перетворилися на ніщо. Інфляція. І не в грошах справа – донька не заплакала, а зблідла. І личко витяглося від горя. Це було несамовите видовище, можете мені повірити. Адже людина так чекала! Так мріяла побачити ялинку! І в невідомих конкурсах брати участь, і отримати особисто від Діда Мороза подарунок… У чотири роки ще віриш усьому… і ніхто не винен. Жахливі часи.

І всі дивилися сумно, такі ж бідні та нещасні, як ми, працівники музею. І просили вибачити… Але потім усе виправилось! Тому що працівники музею переглянулися суворо та кивнули один одному. І ми пішли до кабінету директора, де стояла ялинка. І ялинку винесли до картинної зали. Засвітили гірлянду і як стали водити хоровод! І співати, танцювати, читати вірші, і фокуси показувати!

І один екскурсовод зображував Діда Мороза, та й казав басом: хо-хо! А директор була Снігуронькою. Хоча й без костюма. І загадували загадки, і ховалися у залах, і різні конкурси влаштовували. І Дід Мороз усі картини та статуї показав особисто доньці – у музеї дуже цікаво! Тоді мало хто ходив музеями…

А потім пили чай без цукру, правда. Цукор також був дефіцитом. Але з лимоном – його зірвали із справжнього лимонного деревця у кабінеті директора. І у подарунок нам дали купу всього: брошури, книги та альбоми… Повні руки подарунків! І всі були щасливі, особливо – дитина. І йти додому було не так вже й холодно – лютий мороз спав, поки ми танцювали та співали.

І це була чудова ялинка! І назавжди запам’яталася вона… Бо погане забувається, а добре треба пам’ятати. І тоді життя стане щасливішим. І зневірятися теж не треба – все можна виправити. Навіть ялинку, яку відмінили.

Ганна Кір’янова