“Якось” – дуже ніжне есе для всіх втомлених мам…
Для дітей

“Якось” – дуже ніжне есе для всіх втомлених мам…

Якось ваш примхливий трирічка виросте, і істерики залишаться далеко в минулому. Він навчиться сам одягатися. Спочатку ви вибиратимете і розкладатимете для нього одяг, а потім він почне і це робити сам. А потім, можливо, він взагалі не захоче носити те, що ви купили без нього, і сам вибиратиме речі в магазині.

Коли ви занедужаєте, вам не завжди доведеться перемагати себе, щоб з температурою вставати та дбати про дитину. Навпаки – ви відчуєте полегшення від того, що вдома є рідна людинка. Нехай їй 10 чи 12 років, але вона зможе зробити вам чай, принести ліки, поспівчувати.

Якось ви вже не подрібнюватимете їжу для малюка в блендері. Потім перестанете готувати йому окремо. Ще потім – устанете вранці і виявите, що діти разом насмажили млинці для всієї родини.

Якось вам вже не доведеться заколисувати малюка або годувати його грудьми, щоб укласти спати. Ви просто лежатимете поруч. Потім сидітимете поруч. Потім – просто цілуватимете його на ніч. А потім він буде лягати ще пізніше за вас, адже потрібно ще доробити уроки, почитати цікаву книжку, посидіти в соцмережах.

Якось він почне говорити цілими реченнями, потім принесе вам записку: «Мама я тебе лубу», а потім, можливо, вже він поблажливо пояснюватиме вам, як працює ця нова комп’ютерна програма.

Якось ви зміните коляску-люльку на прогулянкову коляску, потім – на велосипедик з ручкою, потім виберете дитячий самокат… Потім ваш син або дочка стане кататися на великому велосипеді так швидко, що ви не встигатимете за ними. Якось він заїде в незнайоме подвір’я і ви довго його шукатимете і хвилюватиметеся. А потім він візьме велосипед і поїде з хлопцями кататись сам.

Зараз діти вимагають вашої уваги у повному обсязі, але одного разу ви захочете поговорити з ними, а кожен буде зайнятий своїми справами – уроками, планшетом, друзями.

Зараз, коли ви зустрічаєтеся з подругами, кожна здебільшого зайнята тим, що ловить свою дитину або спрямовує її поведінку. Але одного разу ви зможете пити чай на кухні та говорити годинами, а діти чудово гратимуть без вас.

Тепер ви змушені час від часу розважати малюка. Грати (ох!), розповідати, читати, відповідати на запитання… Ви почуваєтеся, як у «театрі одного актора». Але якось діти запросять вас до своєї кімнати та покажуть вам спектакль власної постановки. Вони співатимуть, танцюватимуть, розказуватимуть вірші, а ви – тільки будете дивитися і слухати.

Зараз ви вчите вашу дитину робити нескінченні пасочки і рити ямки в піску, але одного разу їй буде шістнадцять, і ви вчитимете її фарбуватися – так, щоб і неяскраво, і зі смаком… Адже в класі всі дівчатка вже фарбуються, попереду ЗНО і доросле життя.

Одного разу ви станете вибирати коледж чи університет вже не для себе (як недавно це було, чи не так?), а для сина чи дочки. І як це важливо – допомогти підлітку визначитися з вибором, адже цим вирішується весь подальший життєвий шлях…

Зараз ви навчаєте малюка знайомитись на дитячому майданчику, але скоро – знайомитиметеся з хлопцем доньки. Або із дівчиною сина. Зазвичай для мам найлегше перше, а для татів – друге.

Одного разу ви візьмете дитину за ручку і відведете її до дитячого садка, спочатку на годину, потім на дві, потім на півдня… А потім і на цілий день. Ви прийдете за нею увечері, а вона скаже: “Можна я ще пограю?”

Спочатку ви проводжатимете дитину до школи і зустрічатимете після уроків. Потім проводжатимете тільки до паркану школи. Потім вона ходитиме до школи сама. А потім – відводитиме заразом і молодшу сестру.

Зараз ви, можливо, відчуваєте полегшення, коли дитина залишається у гостях у бабусі. Але потім ви будете хотіти, щоб вона побула увечері вдома – щоб поспілкуватися, допомогти в домашніх справах, погралася з молодшими. Дитина стане вашим помічником, якого можна попросити сходити в магазин, аптеку, на пошту. А потім у неї вже будуть свої справи і своє життя, і ви її бачитимете тільки вечорами. В кращому випадку.

Якось ви з гордістю одягнете річ, зв’язану дочкою, повісите на стіну картину, намальовану сином, прийдете на концерт вашого музиканта або на змагання з карате.

Зараз малюк тицяє вам у ніс гумовою грушею і сує в рот «ліки», граючи в «лікарню». Але може бути, коли-небудь вже ви самі звернетеся до вашого сина – лора або стоматолога.

Зараз ви, можливо, ростите дітей-погодок. Ви вибиваєтеся з сил, щодня відбувається та сама круговерть. Але одного разу їм буде вже не два і три роки, а сімнадцять та вісімнадцять, і ви поїдете з вашими дорослими дітьми у подорож. Вони вільно розмовлятимуть англійською за кордоном, а на лижах кататимуться краще за вас. Чорною трасою. А потім вони стануть зовсім дорослими, і ви скучитеся за малюками, і проситимете їх скоріше народити вам онуків.

Одного разу ви проводите всіх дітей до школи, залишитеся одна, і вам стане навіть нудно в незвичній тиші квартири. Ви зможете нарешті зайнятися собою – навести красу, зайнятися своїм хобі, спокійно подивитися фільм… Але чомусь велику радість принесе вам не це, а той момент, коли всі повернуться додому.

«А насолоджуватимемося справжніми благами…» (Цар Соломон).

Автор – Катерина Задояна
За матеріалами