Пересильте себе і постарайтеся не кричати на дитину!
Для дітей

Пересильте себе і постарайтеся не кричати на дитину!

Буває й таке, що навіть люблячі батьки зриваються. Багато мам і тат підвищують голос, бо “запрограмовані” кричати – так чинили й їхні батьки. Деякі дозволяють собі крикнути на дитину тільки в тих випадках, коли дуже засмучені або розгнівані. Подумайте про те, що крик боляче ранить самоповагу та почуття власної гідності дитини, а також миттєво руйнує душевний зв’язок між вами.

Коли батьки кричать, діти лякаються. Вони сприймають крик як напад, тому або кидаються у бій (огризаються і кричать нас), або тікають, намагаючись фізично чи емоційно піти подалі від крику.

Якщо ми навмисно кричимо на дитину, щоб змусити її робити те, що нам потрібне, це називається залякуванням. І діти вчаться кричати на інших, щоб змушувати їх робити потрібне.

Якщо дорослі кричать на дитину ненавмисно, то вони втратили контроль над собою. І малюк розуміє, що кричати на інших – це цілком прийнятний спосіб упоратися зі своїм поганим настроєм.

Проблему крику можна усунути і знизити заподіяну ним емоційну шкоду.

Нові навички

Скажіть дитині, що ви намагатиметеся впоратися з собою, щоб перестати кричати на неї, та попросіть допомогти вам у цьому. Дайте їй дозвіл переривати вас, коли ви починаєте кричати. Запропонуйте свого роду пантоміму – затискати долонями вуха. Крім того, крик можна перервати словами:

– Ти кричиш на мене, а це мені неприємно або Будь ласка, поговори зі мною спокійно, адже ти любиш мене.

Відреагуйте на це нагадування, вдавшись до “перемотування, налагодження та повторного запуску”.

Приклад:

  • “Перемотування”: “Дякую за нагадування, я забула про це, оскільки була засмучена”.
  • “Налагодження”: “Вибач, ти не заслужив, щоб на тебе кричали. Те, що ти зробив, погано, але й кричати на тебе теж не слід”.
  • “Повторний запуск”: “Давай почнемо все спочатку. Я засмучена, тому що ти не погоджуєшся зі мною”.

Наш дозвіл дітям нагадувати про те, що кричати не слід:

  • дає їм силу, щоб захиститись від крику, не вступаючи в боротьбу (не рятуючись втечею);
  • оберігає їх почуття власної гідності, тому що дає їм зрозуміти, що вони не заслуговують на таке звернення;
  • зміцнює взаємозв’язок, оскільки ми виявляємо повагу до їхніх потреб та почуттів.

Поради від батьків:

“По можливості приділяти собі хоча б годину на день: побалуватися тим часом масочкою для обличчя, читанням, улюбленим хобі. Загалом, приділити увагу собі-улюбленій, це заспокоює та повертає радість.”

“Один мій знайомий замість того, щоб кричати чи лаятися говорить співом: “Ну що-о-о-о це таке?” Без жодного підвищення голосу. І виговорюється, і не галасує”

“Якщо ви не можете стриматися, щоб не обізвати дитину, то хоч би залиште при собі всякі “дурня” і “безглуздя”. Придумайте свою лайку. Наприклад, скажіть йому: “Ух ти, барабулька-конопулька!”. Ще можна, замість підвищувати голос на дитину, скорчити пику або розіграти пантоміму. Можна, розлютившись, загарчати чи захрюкати… Взагалі, найкращий засіб від гніву – гумор!”

“Уся справа у маминому самопочутті. Щаслива мама – гарна мама. Іноді й треба суворо говорити. Але головне, щоб дитина знала, що мама її любить. Щовечора перед сном говоріть їй це, гладьте, обіймайте, цілуйте. Тоді й суворі ситуації, коли, наприклад, крутить ручки конфорок на печі або щось подібне, сприймаються тільки як окремі ситуації, коли мама строга, а не тенденція поведінки. Це в мене так.

“Я сама підглянула в іншої мами, як вона, розлютившись на дочку, яка щось наробила, замість того, щоб накричати на неї, з перебільшено лютим виглядом погналася за нею зі словами “Ось наздожену тебе!” Донька побігла, мама за нею, і складна ситуація якось непомітно перетворилася на гру.

За матеріалами