“До раю не пускають тих, хто зрадив своїх” – повчальна притча про справжню вірність
Територія натхнення

“До раю не пускають тих, хто зрадив своїх” – повчальна притча про справжню вірність

По спекотній і дикій пустелі йшов старець зі своєю дружиною. Дорога була важкою і дуже виснажливою. Він дуже втомився. Жінка теж йшла з останніх сил…

Раптом перед ним – прекрасний оазис та золоті ворота. За огорожею – музика, що пестить слух, красиві квіти, дзюрчання струмка, апетитні запахи їжі…

— Що це? – запитав старець у вратаря.

— Це Рай! Ти вже помер! І тепер можеш увійти і відпочити по-справжньому.

— А є там вода? – запитав, вмираючий від спраги, старець.

— Скільки завгодно! Чисті джерела, прохолодне озеро.

— А поїсти дадуть?

— Все, що захочеш!

— Але зі мною дружина!

— Дуже шкода, шановний! З жінкою не можна! Її доведеться залишити тут.

І мудрий старець пішов… далі. Через деякий час дорога привела його на простий двір, біля воріт якого теж сидів вратар.

— Я хочу пити! – сказав старець.

— Заходь, у дворі є колодязь!

— Але зі мною жінка, без неї я не піду.

— І їй знайдеться місце!

— А поїсти дадуть?

— Я можу пригостити тебе вечерею, – сказав вратар.

— А дружині? – запитав старець.

— І для неї знайдеться їжа, – відповів вратар.

— А що це за місце?

— Це Рай!

— Як Рай? Вратар біля оазису сказав мені, що Рай там!

— Бреше він все! Це чорт! Там знаходиться пекло!

— Як же ви, в Раю, це терпите? – запитав старець.

— Це нам дуже корисно. Істинного Раю гідні тільки ті, хто НЕ КИДАЄ своїх! – відповів вратар.

Джерело