“Ми всі чогось чекали і до чогось готувалися… А тепер у нас війна і ми хочемо лише одного – щоб вона закінчилася”
Територія натхнення

“Ми всі чогось чекали і до чогось готувалися… А тепер у нас війна і ми хочемо лише одного – щоб вона закінчилася”

Іл.: berkozturk_

23 лютого моя сестра побачила у вітрині магазину блузку. Шовкову, блідо-коричневу в дрібний грайливий горошок. У неї двоє дітей, тому, як будь-яка мама, спершу купує все дітям і лише потім – собі.

Спочатку зайшла в продуктовий. Взяла до вечері сосиски, пекінську капусту та огірки. Молоко та печиво. Блузка не йшла з голови. Вона йшла за нею слідом і в рибний, і в кондитерський. Зрештою, сестра здалася і купила собі обновку. Засинаючи, уявляла, як завтра вдягне на роботу. Ось тільки завтра сталася війна.

На початку лютого моя двоюрідна тітка закінчила ремонт у своїй квартирі. Двадцять років не доходили руки. То дітей вирощувала, то за літньою мамою доглядала, то грошей не було. Нарешті перефарбувала стіни, натягла нові стелі та поміняла кухню. Замість засохлих жовтих тумбочок – модулі кольору зеленого яблука. Замість старої, що сіла від численних прань фіранки, – римська штора. Звичайний плафон поступився місцем вінтажній люстрі. Совдепівський диван – козетці. Позавчора в Бородянці її будинок обстріляли російські солдати і він згорів до фундаменту. З документами, заощадженнями, яблучними шафами та стільницями.

В нас у всіх були свої плани. Далекі, ближні, весняні та літні. Вихідні та буденні. Вечірні та ранкові. Я готувалася до літа видати сонячний роман, в якому було б море, тонни персиків і, звичайно ж, любов. Сусід – відкрити свою туристичну компанію. Сусідка – квітковий магазин. Друг планував збудувати дачу, другий – церкву, третій – хамам. Хтось збирався махнути на рибалку чи на травневі до Туреччини. Зайнятися здоров’ям і прооперувати набридлу грижу. Вставити зуби. Перебудувати в батьківському будинку піч. Зайнятися розведенням перепілок, лаванди чи грибів. Навчитися водити машину. Освоїти техніку ебру. Народити дитину.

Ми всі чогось чекали і до чогось готувалися. До весни, хрестин, фотосесії та іспиту з математики. До обстеження, приїзду родичів, купання в ополонці. До весілля. Життя у гуртожитку. Великого посту.

Тепер маємо спільний план: один на всіх. Ми хочемо завершити війну, оплакати та поховати загиблих та жити у мирі. А блузи, люстри, «моря» та книжки ми з вами ще наживемо!

Ірина Говоруха