“Синдром провини вцілілого” або як допомогти собі та близьким під час воєнних дій
Психологія

“Синдром провини вцілілого” або як допомогти собі та близьким під час воєнних дій

Синдром провини вцілілого – соціально-психологічний феномен, що виникає у тих, хто пережив або був свідком травмуючих подій (війни, катастрофи, насилля, стихійного лиха та ін.) та вижив, на відміну від інших.

Цей синдром має такі симптоми:

  • апатія, втрата фізичних сил будь що робити
  • відсутність бажання жити
  • нав’язливі думки про те, що ви могли зробити і не зробили
  • неможливість спати, тривожний сон
  • неможливість їсти, відмова від їжі, нудота
  • небажання спілкуватись ні з ким, сором
  • суіцидальні думки, самопошкодження
  • відчуття безпорадності, відчаю, постійне відчуття горя

Зараз в тому чи іншому вигляді і ступені синдром провини вцілілого відчувають всі українці і всі іноземці, які слідкують за подіями в Україні. Ми всі порівнюємо себе із тими, кому зараз гірше, або з тими, хто вже загинув і відчуваємо біль, горе, злість і сором за те, що нам краще, ніж їм. Варто розуміти, що цей феномен є нормальним, саме завдяки цьому почуттю провини і співчуттю ми допомагаємо тим, хто зараз в біді. Це почуття примушує нас об’єднуватись і робити все можливе не лише для свого виживання, а для виживання тих, хто для нас важливий: сім’ї, друзів, родини, держави. Для того, щоб воно вас мотивувало, а не паралізувало, варто пам’ятати декілька важливих речей:

1. Рятуючи себе і свою сім’ю ви рятуєте частину України.

Якщо ви здорові, ситі, виспані і спокійні, ви можете принести набагато більше користі, ніж, коли ви в поганому стані. Тому перш за все, для того, щоб могти діяти максимально ефективно, ви маєте подбати про себе. Добре спати, їсти і бути максимально прагматично і оптимістично налаштованими.

2. Якщо ви відчуваєте сором і провину – визначте, що саме ви можете робити для того, щоб перестати їх відчувати.

Перш за все це якась реальна допомога іншим. Напишіть список того, як саме ви конкретно можете допомагати зараз тим, кому важче, ніж вам. Це можуть бути зовсім маленькі справи, але краще робити щось маленьке, але реальне і досяжне, ніж будувати глобальні ініціативи порятунку, які ніколи не здійсняться. Робіть те, що можете і вмієте.

3. Дійте за принципом концентраційних кіл: спочатку допоможіть вашим найближчим людям, які поруч з вами.

Потім потурбуйтеся про ваших близьких, які знаходяться від вас далеко. Якщо вони в порядку, допоможіть тим хто поруч – сусідам, знайомим, тим хто опинився з вами в одному укритті. Якщо і з ними все в порядку – дізнайтеся, чим ви можете допомогти у вашому районі – найближчому волонтерському центру, підрозділу тероборони та ін. Коли і там всього достатньо – допомагайте інформаційно в соцмережах широкому загалу. Якщо кожен з нас почне турбуватись про тих хто поряд, то ми всі будемо врятовані.

4. Пам’ятайте, що ви точно не винні у тому, що відбувається.

Ви є жертвою ситуації і спільного ворога. Зараз ви можете дуже злитися на ситуацію, на ворога, на життя в цілому. Це нормально. Для того, щоб ця злість не виливалась на близьких знаходьте їй безпечний вихід – покричіть, помахайте руками, тупотіть ногами, побийте щось м’яке. Дайте гормонам стресу виконати свою роботу. Вам стане легше і ви зможете далі думати більш раціонально і спокійно. Так само і з сльозами. Краще виділити собі 10-20 хвилин і добряче поплакати, ніж душити в собі сльози цілими днями. Стримані емоції створюють нам проблеми зі здоров’ям, а це точно не те, що зараз потрібно.

5. Все що ви можете робити і робите – важливе.

Немає нічого зайвого чи занадто дрібного. Будь-яка справа, навіть якщо це просто підмітання своєї квартири, буде по-перше давати вам почуття контролю хоч над чимось, по-друге відволіче вас від тривоги, по-третє дасть вам відчуття покращення в одному маленькому місці, а це вже дуже підтримує.

Спілкуйтеся з іншими. Зараз усі ми маємо це відчуття сорому і провини і чим більше ми будемо про нього говорити одне з одним – тим легше ми це переживемо. Ми всі живі люди, які мають різні почуття і вразливості. Всі зараз боїмося і злимося. Нам всім боляче. Розділені почуття є набагато легшими, ніж коли ми переживаємо їх поодинці. Тож діліться.

Все буде Україна!

Автор: Юлія Савчук