У бабусі була сестра, тітка Шура, котру в сім’ї не схвалювали. Знаєте за що?
– Не через те, що живе одна.
– Не через те, що незаміжня і без дітей.
– Не через те, що був коханець – шишка з МОЗ.
– Не через те, що на сімейні заходи з’являлася лише тоді, коли треба їй, хоч запрошували на всі.
А через те, що мала нахабство вимикати домашній телефон, коли їй не хотілося ні з ким говорити. І підключила визначник номера як тільки змогла, і платила за нього. Ось цяця, як це вона вибирає, з ким говорити, а з ким – ні?
А все було просто – у всіх стосунках тітка Шура себе любила найбільше. І не хотіла нічого, щоб заважало її комфорту.
Тужила? Жаліла про свій вибір?
О ні!
Померла в 93 роки, до 87 ходила з «дівчатами в лазню», сама себе обслуговувала, три роки тому була статною високою дамою з білим коротко стриженим волоссям. До 70 років їздила зі своїм одруженим коханцем до Криму. Гуляла набережною і пила місцеве вино. Потім він помер, на жаль.
Освоїла радощі інтернет-шопінгу. Щиро дивувалася, коли питали, чи купити їй продукти — зверхньо перераховувала всі відомі їй послуги доставки.
Склянка води не знадобилася.
Урок нам усім — у всіх відношеннях цінувати і любити найбільше себе.
Решта — минуще.
Одні прийшли і одні підемо. Це не про самотність — а саме про найважливішу людину в нашому житті:
Я – у моєму житті. Ти – у своєму.
Автор: Ірина Семенова
