Не чекайте особливого моменту, щоб відкрити серце і поділитися своєю любов’ю з близькими для вас людьми
Територія натхнення

Не чекайте особливого моменту, щоб відкрити серце і поділитися своєю любов’ю з близькими для вас людьми

На одному із занять, що їх веду з дорослими, я дала їм завдання:

“Підійдіть до когось, кого ви любите, і скажіть йому про це. Тією людиною має бути хтось, кому ви ніколи раніше не говорили цих слів, або принаймні не казали їх вже довгий час”.

На наступному занятті я запитала, чи хтось хоче поділитися тим, що відбулося, коли вони зізналися комусь в любові. Я думала, що бажаючою виявиться котрась із жінок, як було майже завжди, але цього разу руку підняв один з чоловіків. На моє прохання він підвівся і почав свою розповідь.

“Минулого разу я був трохи лихий на вас, коли ви дали нам це завдання, бо за яким таким правом можете вимагати від нас робити щось подібне? Однак, дорогою додому заговорило моє сумління. Воно мені нагадало, що в мене точно є людина, котрій я повинен сказати “люблю”.

П’ять років тому ми з батьком мали суперечку, яку з того часу так і не вирішили. Ми стали уникати один одного, зустрічалися лише за крайньої потреби, наприклад на Різдво чи з інших родинних нагод. І навіть тоді ми ледве обмінювалися кількома словами. Тому минулого вівторка, повертаючись додому після наших занять, я відчув, що повинен нарешті сказати батькові, що люблю його.

Про свій задум я поспішив повідомити дружині. Вона була вже в ліжку, але коли я її розбудив і розповів те, що мав намір зробити, вона не просто встала, а підхопилася, обійняла мене і вперше за наше подружнє життя побачила в моїх очах сльози. Того вечора ми не спали допізна, пили чай і розмовляли. І це було чудово!

Наступного дня я подзвонив до батька з самого ранку і запитав:

– Тату, можна мені заїхати до тебе сьогодні після роботи? Маю тобі дещо сказати.

Батько відповів невдоволено:

– А що тобі треба?

– Це не займе багато часу, тату, всього кілька хвилин.

Він помовчав, а відтак вимовив лише одне слово:

– Приїжджай.

О 17.30 я був у батьків і натискав кнопку дзвінка, молячись, щоб двері відчинив тато. Я боявся, що дам задню, якщо відчинить мама, і скажу це їй замість того, щоб сказати йому. Але, на щастя, двері відчинив батько.

Я не марнував часу:

– Тату, я лише прийшов тобі сказати, що люблю тебе.

Батько змінився на лиці. Риси його обличчя пом’якшились, здалося, що розгладились навіть зморшки, а в очах забриніла сльоза. Відтак простягнув до мене руки, обійняв і сказав:

– Я також люблю тебе, синку, але ніколи не міг тобі це сказати.

З серветкою в руці біля мокрих очей за нами у вікно спостерігала мама, і я помахав їй рукою в знак привітання. Потім ми з батьком ще раз обійнялися і я пішов. Давно вже я не почував себе так умиротворено і легко.

Через два дні після цих відвідин у мого батька, який мав проблеми з серцем, але приховував це від рідних, стався серцевий напад. Він потрапив у лікарню без свідомості. Зараз він ще там і я не знаю, чи йому вдасться одужати.

І от що я хочу сказати усім вам: не чекайте якогось особливого моменту, щоб відкрити серце і поділитися своєю любов‘ю з близькими для вас людьми. Не зволікайте, зробіть це зараз же, бо хто зна, можливо, більше нагоди не буде”.

М. Закарпатчик