5 найчастіших помилок у вихованні, які заважають дітям створити свою сім’ю
Для дітей

5 найчастіших помилок у вихованні, які заважають дітям створити свою сім’ю

Якщо сходити на прийом до психотерапевта, обов’язково знайдеться якась травма з дитинства. Ще виявиться, що в усьому винні батьки (як без цього). Які помилки у вихованні можуть зіпсувати життя дитині, розповіли сімейний психотерапевт і клінічний психолог Наталя Рєпіна і дитячий психотерапевт, кандидат медичних наук Тетяна Єфанова.

1. Токсичні штампи

«Всі чоловіки зраджують», «Всі жінки мркантильні», – це лише деякі з токсичних штампів, які дорослі нав’язують дітям. Такі штампи виникають через те, що батьки часто пояснюють свої переживання через звичні словесні конструкції, які ми чули й засвоїли від своїх батьків і знайомих.

Штампи, почуті в дитинстві, перетворюються в установки і глибокі переконання в дорослому віці. Вони відтворюються не тільки на рівні слів, а й на рівні поведінки – трансформуються, наприклад, в тотальну недовіру до представників протилежної статі.

Що робити. Банально, але стежити за тим, що чує від вас дитина. Можна провести для себе невелике тестування: відстежите, які узагальнюючі висловлювання ви повторюєте (там обов’язково є слова «всі», «завжди», «ніколи»). Постарайтеся згадати, від кого ви чули ці фрази. Це допоможе перейти на рівень усвідомленості: формулювати свої висловлювання конкретно і уникати токсичних штампів.

2. Завищені очікування від життя

Саме завищені очікування зупиняють людей від того, щоб пробувати нове – вступати в близькі стосунки (поки не знайдений ідеальний партнер) або виходити на роботу (поки не знайдеться та, на якій відразу добре платять). Принцип «тільки так, на менше я не згоден» часто залишає людей не з тим меншим, від якого вони відмовилися на старті, а взагалі ні з чим.

Одна з можливих причин такої поведінки – повторювані пророцтва батьків про краще життя своїх дітей. «Ти будеш жити краще нас», «У тебе обов’язково буде (квартира в центрі Москви», «Ти очолиш власну компанію»). Варіантів – багато. При цьому опис процесу досягнення успіху батьки опускають – «як-небудь».

Що робити. Всім хочеться вберегти свою дитину від розчарувань – адже для вас вона і правда сама красива, розумна і улюблена, гідна найкращого. Але важливо розмежовувати власну любов і адекватну оцінку дій і здібностей дитини. У будь-якої оцінки потрібно бути обережним, щоб не порушити у дитини об’єктивне сприйняття світу і себе.

3. Тривала закоханість в одного з батьків

Таке трапляється, якщо в період дитячої закоханості батьки не окреслили рамки. Приблизно в три роки хлопчики закохуються в маму і починають конкурувати з батьком за її любов. Те ж стосується «татової улюблениці»: дочки можуть «дружити з татом проти мами». Це норма.

Але тривала закоханість призводить до постійного порівнянні свого партнера з батьком. Часто не на користь партнера. У підсумку це заважає сприйняттю партнера як самостійної особистості і змушує постійно підганяти його під стандарти – «ось мій батько би так ніколи не зробив» або «у моєї мами вдома завжди була ідеальна чистота (та й котлети смачніші)».

Що робити. Батьки повинні чітко позначати ролі в родині. Мама і тато – партнери, і одного іншим дитина замінити не може. «Важливо, щоб жінка не соромилася цілувати і обіймати не тільки свого маленького сина, а й чоловіка в присутності дитини. А тато ні в якому разі не ставив дочку в сімейній ієрархії вище своєї дружини », – радить Тетяна Єфанова. Крім того мамам хлопчиків потрібно визнати: ви виховуєте сина не для себе, і рано чи пізно якась інша жінка отримає такого чудового чоловіка. Так, виховали ви, а отримає вона.

4. Гіперопіка

У поколінні нинішніх тридцятирічних багато інфантильних чоловіків і жінок: вони відмовляються дорослішати, приймати рішення, нести відповідальність, розповідає Наталя Рєпіна. Такі люди або шукають в партнері батька, щоб він контролював і дбав, або видають запізнілий «підлітковий бунт», на який не наважилися раніше. Навіть конструктивні поради або пропозиції вони сприймають в штики.

Головна проблема в тому, що знаходять вони собі таких же інфантилів зі свого покоління – в результаті ніхто в парі не може прийняти зрілого рішення і обидва бунтують по черзі. Простіше міняти партнерів і вислизати з відносин, продовжуючи і в 35-40 років вести себе як підлітки.

Що робити. Дозволяйте дитині робити вибір з раннього віку, з того моменту, коли вона вже вміє показувати пальчиком (9-12 місяців). Спочатку цей вибір буде випадковий, але поступово дитина зрозуміє, що отримує те, що вибрала. Значить, несе відповідальність за свій вибір. Не потрібно різко засуджувати, якщо вас такий вибір не влаштовує: наприклад, «ну навіщо тобі це морозиво, адже те смачніше». Нехай сам перевірить. Якщо розумієте, що це ви хочете те саме морозиво або ляльку, задовольняйте ці потреби безпосередньо: купуйте бажане собі, а не нав’язуйте дитині.

5. Інфантильність батьків

Інфантильні батьки постійно вимагають від дитини турботи або допомоги. Іноді з самого її дитинства. Наприклад, в багатодітних сім’ях старші діти часто беруть на себе обов’язки дорослих: готувати молодшим, няньчитися з ними (до речі, робити зі старших дітей няньок для молодших – не можна).

Згодом інфантильні батьки починають вимагати, щоб дорослі діти обслуговували їх потреби, вирішували фінансові та побутові проблеми. А заодно агресивно вторгаються в особисте життя дитини. Вони часто скаржаться на самотність, вимагають, щоб діти проводили з ними весь вільний час. Якщо цього не відбувається, інфантильні батьки ображаються, в хід йдуть аргументи «ти нас зовсім не любиш / НЕ цінуєш / кинув». Партнера дитини такі батьки можуть сприймати як загрозу своєму становищу.

Що робити. Діти не зобов’язані жертвувати своїм життям, щоб обслуговувати батьків. Мова тут йде не про відсутність турботи, а про те, щоб проживати власне життя. Щоб не чекати, що діти будуть «віддавати вам борги», коли виростуть,  не жертвуйте своїм життям заради них зараз. Завжди пам’ятайте про свої потреби і бажання.

Джерело