Як по-справжньому любити своїх дітей, люблячи себе
Для дітей

Як по-справжньому любити своїх дітей, люблячи себе

Поставте собі одне просте запитання: “Чи можна по-справжньому любити своїх дітей, якщо ви не любите себе?”

Можливо, після того, як у вас з’явилися діти, ви настільки сильно захопилися турботою про них, що почали забувати про себе?

Безумовно, діти потребують вашої любові… Потребують, але не за рахунок вашого нехтування собою.

Іл.: JULIA LULIS

Якщо ви забуваєте про себе, свої потреби, мрії і розвиток, при цьому переконуючи себе в тому, що нібито чините так заради дітей, то в цьому немає ні краплі справжньої любові — ні до ваших дітей, ні до вас самих.

І хоча, звичайно ж, піклуватися про своїх дітей дуже важливо, не менш важливо бути для них зразком для наслідування, показуючи, як любити себе і піклуватися про власні почуття, емоції та благополуччя.

Якщо ви нехтуватимете власними почуттями та потребами, це призведе до того, що ваші діти так і не навчаться по-справжньому дбати про своїх. В результаті, коли вони виростуть, то або постійно чекатимуть, що про них подбає хтось інший, або опікуватимуться родичами, друзями і навіть зовсім сторонніми людьми на шкоду собі – так само, як це робите ви.

З іншого боку, якщо ви, наче нарцис, робите те, що хочете і коли хочете, ігноруючи почуття та потреби дітей, це теж не можна назвати любов’ю – ні до ваших дітей, ні до вас самих.

Адже насправді ви ніколи не зможете відчути себе по-справжньому гідною та повноцінною особистістю, якщо будете постійно зациклюватися на собі та ігнорувати потреби своїх малюків.

Якщо ви підтримуєте всі починання дітей, але дуже суворо судите самі себе за найменші провини, то діти, швидше за все, робитимуть те саме щодо себе — як би ви не твердили їм, що вони чудово справляються.

Як батьки, ви є для них моделлю поведінки, і в дорослому віці вони, мабуть, повторюватимуть ті шаблони, яким навчилися від вас у дитинстві.

Якщо ви будете ставитись до них добре, але при цьому погано ставитися до себе, то, цілком імовірно, що в дорослому житті вони почуватимуться негідними власної любові — хоч би якими люблячими й терплячими ви були з ними в дитинстві.

Якщо ви хочете бути хорошими батьками, ви перш за все повинні полюбити себе. Це не означає, що потрібно ігнорувати потреби дітей на користь власних, або навпаки.

Це означає зовсім інше — дотримуватися здорового балансу між тим, щоб любити і піклуватися про них, а також любити та піклуватися про себе. І хоча це не завжди можливо, особливо у випадку з немовлятами.

І так, це може означати, що ваші діти не завжди будуть отримувати те, чого вони хочуть одразу. Це означатиме, що ви любите себе достатньо, щоб іноді говорити їм щось на зразок:

«Мені зараз потрібно трохи побути наодинці із собою, тож пограйся трохи без мене».

«Ми (ви і ваш чоловік/дружина) хочемо трохи побути один з одним, так що чому б тобі себе чимось не зайняти?»

«Зараз я говорю по телефону з дуже важливого питання. Ти теж важливий/важлива для мене, але я займуся тобою трохи згодом, коли закінчу».

«Ми з мамою (або ми з татом) хочемо поговорити про важливі речі. Будь ласка, не перебивай нас, доки ми не закінчимо».

«Завтра мені потрібно рано вставати, щоб встигнути на важливу зустріч, тож сьогодні я хочу лягти раніше. Будь ласка, не галасуй і не буди мене».

Як батькам, вам потрібно навчитися поважати як потреби своїх дітей, так і власні. І лише в цьому випадку діти з часом навчаться брати відповідальність за себе, поважаючи оточуючих.

На жаль, багатьох з нас з дитинства вчили, що дбати про власні почуття та потреби — це чистої води егоїзм, і що ми маємо насамперед думати про інших. Насправді подібне визначення егоїзму докорінно неправильне. По-справжньому егоїстичні якраз ті люди, які очікують від інших, що ті покладуть свої життя на вівтар служіння їм. Якщо ж ви з любов’ю дбаєте про себе, не забуваючи при цьому і інших, то це не егоїзм. Це здоровий глузд і відповідальність.

За матеріалами