Особлива розповідь про те, на які подвиги заради рідних здатні ті, що їх люблять
Територія натхнення

Особлива розповідь про те, на які подвиги заради рідних здатні ті, що їх люблять

Іл.: @fedorovava

Є в мене сусідка по дачі, бабуся Єва. Три роки тому вона раптом не приїхала до своїх улюблених клумб і грядок. “Інсульт” – сумно сказала її дочка.

Два роки тому бабуся Єва повернулася на дачу. Її було не впізнати. Схудла вдвічі, почорніла з лиця. Інтелект та мова повністю відновилися. Ноги більш-менш ходили. А ось руки бовталися батогами. Ліва ще абияк згиналася в лікті і стискалася в невпевнений кулак, з правою було зовсім безнадійно.

Бабуся тинялася по дачі й не знала, куди себе подіти. Три радості в неї було в житті, крім онука: город, рукоділля та домашні заготівлі. І всіх трьох позбавив проклятий інсульт… Сусіди підтримували її, як могли. Як під копірку, переказували історії про далекого родича колеги троюрідного брата, який мав не просто інсульт, а взагалі інсульт на всю голову. «І щоб ви думали, відновився повністю! Не відразу, так, років п’ять минуло, але людський організм така штука, так що ти, баб Єв, не втрачай надії!

Цього літа бабуся Єва так само сиділа на ганку або бродила по городу. Незважаючи на гори ліків та складну фізіотерапію, за рік вона змогла лише навчитися затискати в кулак лівої руки ложку і з гріхом навпіл доносити до рота. “Не надійтесь особливо” – сказали дочці лікарі.

Цього літа ми на дачу не поїхали. Возили дитину на море після успішного вступу до університету. Дісталися городу лише наприкінці серпня, яблука-груші зняти. Дивлюся – на сусідній ділянці бабуся Єва затопила буржуйку у дворі та варить варення. Однією рукою помішує, іншою каструлю притримує. Погарнішала, одягла яскравий спортивний костюм, навіть підфарбувалася, здається. Ми всією сім’єю до неї: вітати із вдалою реабілітацією, розпитувати… А бабуся Єва каже: «Не було жодної реабілітації. Вилікувала мене фельдшер швидкої допомоги. За одну новорічну ніч».

Ось така дивовижна і страшна трапилася історія (у медицині не сильний, за словами бабусі пишу).

Новий рік сім’я бабусі Єви вирішила зустрічати на цій дачі. Якраз минулого літа будинок утеплили, котельню звели, от і захотіли оновити. Приїхали, прикрасили ялинку, стали накривати стіл, увімкнули телевізор. Дочка із зятем готують, онук грався на підлозі з іграшками, тут і заснув, бабуся теж задрімала в кріслі. Онука стали будити, час їсти, а він не прокидається. І тут дочка кричить: “Він не дихає!”

Далі бабуся Єва пам’ятає все, як у тумані. Пам’ятає, як стояла у дверях і молилася, щоб як онук помре, аби їй померти разом із ним. Як її донька ридала, а зять намагався робити то штучне дихання, то непрямий масаж серця, і вони ніяк не могли зрозуміти, хлопчик дихає хоч трошки чи зовсім ні. Як нескінченно довго їхала швидка. Як нарешті приїхали і почали щось робити з дитиною.

Раптом із туману випливло суворе обличчя молодої фельдшерки. «Слухайте уважно, – суворо промовила вона, – пояснювати буду швидко, тільки на вас уся надія. Бачите, у якому стані батьки? А ви людина доросла, серйозна. Зараз вони їдуть з нами до лікарні, а ви берете папір, ручку, сідайте за стіл і пишете у всіх подробицях, як ваш онук провів день. Як спав, коли прокинувся, що і коли їв, у що грався, чи були якісь ознаки нездоров’я, чи ви помітили щось незвичайне. Все, що згадайте. Для анамнезу дрібниць немає. Вранці о сьомій годині віднесете на вахту, наш екіпаж проїжджатиме, забере, відвезе лікарю. Зрозуміли мене?».

Бабуся Єва кивнула головою. Звідки було фельдшеріці знати, що в неї руки не працюють? Тим більше це не виправдання. Заради життя онука вона б ногами, зубами, носом, власною кров’ю – що завгодно і будь-де написала б.

Вона спробувала зубами. І затиснути ручку між пальцями ноги теж пробувала. Не виходило. Встромила абияк великий червоний олівець у неслухняний лівий кулак. Почала намагатися виводити літери. На четверту годину повного відчаю без новин (новорічна ніч, стільникова мережа перевантажена) почала смикатися від ліктя права рука. Потім пальці правої руки змогли взяти олівець. Бабуся Єва переклала стопку паперу на журнальний столик, притиснула куток важкою книгою і стала малювати Дуже Великі Букви, стискаючи олівець однією рукою та підштовхуючи іншою.

О шостій ранку знову приїхала фельдшер. Її непокоїв стан бабусі Єви. Стоїть, не ворушиться, вся чи біла, чи сіра, чи синя. Мало, інфаркт, інсульт нагряне від переживань. Вона ж не знала, що інсульт уже був. От і придумала, чим зайняти літню людину на всю ніч. І ось що вона побачила: бабуся, схилившись у три погибелі над журнальним столом, тримає олівець приблизно як ключку для гольфу, виводить величезні літери і ридає в три струмки. Тому що дуже повільно все виходить, і руки страшенно болять, і поперек, і голова, і очі. Через годину відносити анамнез на вахту, а вона описала день онука лише з сьомої ранку до полудня.

А хлопчик живий і дихає. Знайшли поліп у горлі, видалили, але все ж таки тільки починається. Мало, як прокинеться після наркозу. Чи мало, що аналізи покажуть у цьому поліпі. Кукувати батькам у лікарні ще довго. Фельдшер усе вже розуміє про інсульт, а бабуся й каже їй, що ось, поки старалася-писала, права рука трохи заробила. Фельдшер робить бабусі укол від тиску і лагідно каже: живий ваш онучок, але лікуватися ще доведеться. Ці папірці я зараз у вас заберу, а ви відпочиньте, тепер уже не поспіхом. А як відпочинете, пишіть далі, пишіть. Це лікареві обов’язково знадобиться.

Не пошкодувала часу ця дівчинка, знайшла батьків у лікарні, каже їм: мама ваша інсультниця мені цілий літопис за ніч видала, та інша рука в неї ожила. Ви зверніть увагу, скажіть лікарю, який там фізіотерапію проводить, і нехай далі пише. Нехай усе буде добре, з Новим роком, чи що…

І ось минуло вісім повних місяців… Хлопчик живий і здоровий, гасає на самокаті по всьому дворі. Тато його, набравшись вражень, пройшов спеціальні курси першої допомоги. А бабуся Єва переписала за весну друкованими літерами «Руслана та Людмилу» та кілька десятків віршів, розфарбувала кольоровими олівцями безліч картинок і навіть опанувала трохи прописів для першого класу.

Людський організм, звичайно, штука складна, але без неземних чудес. Волосся укласти і красу навести бабусі Єві все ще допомагає дочка. Підняти важке – зять. Але пограти з онуком у кубики та конструктор, зварити варення, а найголовніше, самостійно одягнутися-роздягтися, помитися та почистити зуби вона вже може. І почерк у неї навіть не гірший, ніж у онука.

Того дня вона налила нам сливового компоту з великої каструлі, ополоником. Чокнулася з нами філіжанками і перекинула філіжанку в себе, не проливши ні краплі. Дай бог бабусі Єві довгих років життя та міцного здоров’я. Дай боже всякому онукові таку бабусю. А пили ми тоді за фельдшерку Світлану. Компот, тому що не можна алкоголь після інсульту. Світлана тієї ночі не лише онука бабусі врятувала, а й урятувала онуку – бабусю. Так що, дорогий Бог, дай їй, будь ласка, всього, всього, всього і більше.

Автор невідомий