Батьки, запам’ятайте раз і назавжди: “Бити дітей не можна! Ні різкою, ні ременем, ні рукою!”
Для дітей

Батьки, запам’ятайте раз і назавжди: “Бити дітей не можна! Ні різкою, ні ременем, ні рукою!”

«Дай по сраці! Дай так, щоб мало не показалося! Бий! Дужче! Частіше! Хай мовчить! Хай знає хто в домі хазяїн, хай запам’ятає хто головний!

Бачиш-но, вздумало кричати… таке гімно мале… опирається… не кориться тобі – дорослому…

Дай! Бо вилізе на плечі, а потім на голову! Не терпи ти ті істерики! Вже зараз заткни йому рота так, щоб боялося не те що голос.. очі вгору підняти».

Частіше всього такі поради молодим батькам дають знаєте хто? Не повірите – родичі! Ті, хто вважають себе «найріднішими», хто переконаний, що вдарити дитину, – це теж саме, що сказати їй «я тебе люблю» і побажати «гарної долі» та «всього найкращого»…

З таким дивізом вже виросло не одне покоління «щасливих» дітей, завдячуючи яким, професія психолога стала чи не найпопулярнішою в світі…

«Дай по сраці» переконує маму баба та дід, бо для них прояв насилля до меншого, слабшого і беззахисного є допустимою формою «виховання», яку можна приміняти до їхніх «улюблених» онуків ..
«боїться – значить поважає»,
«б’є – значить любить»…

А якщо мати чи тато відмовляються гамселити своїх малолітніх чад – то в очах таких баби та діда вони слабохарактерні, а їхні діти обов’язково виростуть лінивими, страшними егоїстами.

Це такий абсурд насправді! Бо якщо ті дорослі діти почнуть так само ставитися до своїх батьків-пенсіонерів – битимуть по сраці кожного разу, коли ті плакатимуть, говоритимуть щось не те чи банально, поводитимуть себе якось не так, як дітям подобається, то вони неодмінно піднімуть паніку і ґвалт, бо це ж насилля, це ж жорстокість!

Тому! Бити дітей не можна! Ні різкою, ні ременем, ні рукою. Такі дії мають довгострокові наслідки і в майбутньому обов’язково себе проявлять (перелік взято з сайту learning.ua):

  • Погіршенням інтелекту.
  • Втратою довіри до батьків та світу.
  • Збільшенням агресії або формування позиціі жертви.
  • Низькою самооцінкою, відсутністю любові до себе.
  • Викривленням уявлень про кордони тіла.
  • Формуванням невпевненості в собі.
  • Психологічною травмою і появою комплексів.
  • Втратою батьківсько авторитету.
  • Блокуванням емоцій і нездатністю довіряти своїм почуттям.

Немає жодного виправдання, немає жодного логічного пояснення таким діям, а тим більше користі в них.

Особисто я не розумію, як можна лупити дитину, яку ти любиш, як можна радити бити свою онучку чи онука, бачити як їй боляче, чути як вона кричить, як вона боїться, плаче і продовжувати це робити вважаючи «що так має бути», а тим паче вірити, що в цьому є бодай якась користь. Ця жорстокість немає нічого спільного з вихованням, з емпатією, з якимись цінностями, котрі варто передавати у спадок… Вона лише є признаком психологічних розладів тих, хто дозволяє собі переконувати в цьому інших, що так ТРЕБА! Що так МОЖНА!
ТАК НЕ МОЖНА!
ТАК НЕ ТРЕБА!

Автор: Солодка Таня