“Я повернувся… але…” Текст, від якого пече всередині
Територія натхнення

“Я повернувся… але…” Текст, від якого пече всередині

Я повернувся. Нарешті обійняв дружину і діточок. За ці місяці так підросли… що навіть не впізнати… Але…

Я повернувся. Зводив онуків до зоопарку як і обіцяв… Бегемот – значно більший ніж на “Animal Planet”… Але…

Я повернувся. Були на рибалці з сином. Ледве дістали того коропа. Аж цілих 3 кіло… Але…

Я повернувся. І чого я так довго вагався їй освідчитися? Ніколи не забуду таких щасливих очей… Але…

Я повернувся. Нарешті прибрав в гаражі. Бо жінці вже немає куди закрутки класти…

… Але…

Я повернувся. Підкорили з друзями Говерлу, як і планували. Треба було брати більше води з собою і менше «Серьог»… Але…

Я повернувся. З’їздили до Львова. Тривіально заселфились біля театру Франка – нащадкам буде що показати.

П.С. Кава в Києві все ж таки смачніша. Але…

Я повернувся. Добудував паркан і зрубав ту вишню, що роками нависала над сусідом… Але…

Я повернувся. Нарешті дописав той «дісер». Науковий керівник аж заплакав… Але…

Я повернувся. Вперше в житті побачив свою дитину – Їй 2 місяці. Це неймовірне почуття… Але…

Я повернувся. Нарешті почав бігати й навіть не з понеділка… Але…

Я повернувся. Дописав свою новелу – завтра віднесу до редактора. Але…

Я повернувся. З дочкою сходили до суші-бару. Не розумію, як за рис можна платити такі гроші, але вона це полюбляє і від цього я щасливий… Але…

Я повернувся. Був у бабусі в селі. І що там не кажіть, але її борщ – найкращий у світі… Але…

Я повернувся. Як і давно мріяв – серед усієї метушні, я все ж таки, зустрів туман над Дніпром на світанку… Але…

Я повернувся… Але…

Але це все неправда… бо я згорів живцем. Бо я полонений, що цинічно вбиtий роsіянами. Я життя – що обірвалось раніше відведеного. Я нестерпний біль. Я насіння, що колись проросте в свободу України. Я вічна пам’ять нездоланних і незламних.

Я страчений в Оленівці 29.07.22.

Valerii Jr Reshetynskyi