В умах нашого суспільства міцно сидить переконання, що хорошим людям вічно не щастить, а негідникам все легко дістається. І гроші, і успіх, і любов. Пам’ятайте, як в нульові книжкові магазини наповнилися бестселерами: «Чоловіки люблять стерв. Як стати стервом за 10 днів». Ці брошури розкуповувалися, як гарячі пиріжки.
Усім хотілося володіти таємними знаннями, як тримати чоловіка на короткому повідку. Ну або хоча б бути впевненою, що він не піде до сусідки через рік.
Мама моєї подруги постійно говорила нам: «Не треба вкладати в чоловіків душу, вони це не цінують. Чим більше вкладеш, тим швидше він тебе кине». З мамою можна було посперечатися. Вона була двічі розлучена, і, звичайно ж, була ображена на весь чоловічий рід.
Нам, дівчатам, здавалося, що їй просто не пощастило. А у нас все буде по-іншому, як в казці. Жити ми будемо довго і щасливо.
Але життя показало, що мама була права, і чоловіки справді не цінують хорошого до них ставлення…
Від двох моїх знайомих пішли чоловіки. І ось парадокс – дівчата ці – ідеальні дружини. Вставали о 5 ранку, готували сніданок, мало не з ложечки годували і сорочки подавали напрасовані. А ввечері – гаряча вечеря і шарлотка. Я б сама на них одружилася, якби була чоловіком.
Але… їх кинули. І знову спрацьовує цей закон – чим більше віддала, тим менше отримала. А в сім’ях, де дружини взагалі не заморочуються на тему чоловічих сорочок і десертів до чаю – все окей, подружній стаж йде.
Може, не брехали брошури? І чоловікам, і правда, стерв подавай?
Але якщо я за своєю природою не тварина, а домашня кішечка, тепла і ніжна, мені тепер що, прикидатися, чи що?
Я довго роздумувала над цим феноменом і ось до яких висновків дійшла. З чоловіками щастить не холодним жінкам, а нормальним, адекватним, які не роблять зі свого кохання справи всього життя, а з чоловіка – світло в віконці, свого ідола.
Сильне кохання, при якому здається, що ти серце своє з грудей виймеш і покладеш в його долоні – це не норма, а патологія.
Чоловікам не потрібно стільки любові і стільки уваги. Це крен, який потопить ваш любовний човен, ще до того, як він наштовхнеться на побут.
Колись читала «Гранатовий браслет» і там був такий дивний персонаж – дрібний чиновник, який любив дружину князя – Віру. Ось він своєю любов’ю теж хизувався, зробив з Віри кумира. І що ж? Почала вона йому відповідати взаємністю? Ні.
Їй стало цікаво подивитися на того, хто роками відчував сильні почуття до неї, а ось випробувати їх у відповідь вона б не змогла ніколи.
Почуття повинні бути не тільки взаємні, але і збалансовані. Інакше, одна енергія почне просто витісняти і пригнічувати іншу.
Пам’ятаю, в якійсь пісні співалось, що любові жінки вистачить на двох. Жінці так здавалося, що вистачить. Насправді чоловік від неї втече, бо йому теж хочеться відчувати, а не приймати кілограми, тонни її уваги.
І коли чоловік іде від тієї, хто перед його ногами килимову доріжку розстелила і засівала її пелюстками троянд, ми щиро сердимося і не розуміємо цього рішення. Як можна було ТАКУ жінку кинути? Де його очі? Так де ж він ще таку знайде?
А відповідь проста. Така йому і не потрібна. Йому потрібна гармонія у стосунках, кисень та іскра, а не камінь на шиї.
Одна моя подруга якось плакала при мені і говорила, що її кохання до чоловіка таке сильне, що вона готова хоч покоївкою працювати у нього вдома, тільки щоб бачити його декілька разів в тиждень.
Я відповіла їй, покрутивши пальцем біля скроні, що це ніяка не любов, а душевна порожнеча, яку потрібно терміново чимось наповнити, закликавши на допомогу волю і гордість. Інакше вона скоро погодиться стати для нього килимком в передпокої.
